Поділіться цим матеріалом
Поминальні традиції в Україні складаються з церковного поминання, народних звичаїв і того, як кожна родина зберігає пам’ять про своїх. Кожну людину окремо поминають на третій, дев’ятий і сороковий день після смерті, а потім щороку в роковини. Кілька разів на рік церкви моляться за всіх померлих одразу, а найбільша народна поминальна пора — Проводи після Великодня. Нижче — коротко про кожну з цих традицій і посилання на докладні статті.
Звичаї в родинах різні. Церковні правила ми подаємо за роз’ясненнями Православної церкви України та Української греко-католицької церкви, народні поминальні звичаї — за працями етнографів. Якщо ви належите до іншої громади, порадьтеся зі своїм священником.
Церковне, народне і родинне: як їх розрізняти
Поминальні традиції в Україні поєднують церковне і народне, тому місцевий звичай легко сприйняти за церковне правило. Церковне поминання — це молитва за померлого: панахида, записка з іменем, поминання на Службі Божій чи парастасі, а також дні, які церковний календар відводить для молитви за всіх померлих. Що і коли служать, визначає церква, і в ПЦУ та УГКЦ ці правила подекуди відрізняються.
Народні поминальні звичаї складалися століттями, і в кожному краї вони свої. В одних селах на Проводи частувалися біля могил, в інших поминали тільки вдома. Частина звичаїв спирається на повір’я, наприклад що після Великодня душі померлих приходять до живих. Етнографи записують такі уявлення як частину культури, і ми подаємо їх так само: як опис повір’їв, без приписів, що «треба» робити.
Родинна пам’ять тримається на людях: хто пам’ятає дату, хто приходить на могилу, хто розповідає дітям про прадіда. Поминального обіду, наприклад, церква не вимагає: архімандрит ПЦУ Константин Марченко нагадує, що його не потрібно влаштовувати ні після похорону, ні на дев’ятини, ні на сороковини. Але для багатьох родин спільний стіл — рідкісна нагода зібратися разом. Коли хтось каже «так треба», корисно уточнити, звідки це правило: від церкви, із села чи від бабусі.
Поминальні дні після смерті
У перший рік після смерті є кілька поминальних дат: третій, дев’ятий і сороковий день, а потім роковини. Їх рахують від дня смерті, і сам цей день уже вважають першим. Таблицю з прикладом і правило розрахунку ми зібрали в статті поминальні дні після смерті.
На третій день людину часто тільки ховають або щойно поховали. Дев’ятини зазвичай відзначають скромно, найближчим колом; як порахувати дату і що прийнято робити, читайте в матеріалі 9 днів після смерті. До сороковин встигають приїхати ті, хто живе далеко, тож рідні збираються ширше. Чи потрібен обід і чи можна перенести поминки, ми пояснили в статті 40 днів після смерті.
Роковини — щорічна дата смерті. Перші роковини завершують рік без людини, і для багатьох родин це день, коли знову збираються всі. Між поминальними датами трапляються й інші важкі дні: день народження, свята. Як їх прожити, ми розповідаємо в статті як прожити перший рік після втрати.
Якщо людина загинула на війні, поминальні дні часто збігаються з оформленням документів і похороном. Що робити покроково, ми пояснили в матеріалі що робити після загибелі військового.
Поминальні дні протягом року
Крім особистих дат, у церквах є дні, коли моляться за всіх померлих. Більшість із них перехідні: їх рахують від Великодня, тому щороку вони припадають на різні числа. Точні дати на 2027 рік зібрані в календарі поминальних днів.
У Православній церкві України
У календарі ПЦУ такі дні називають днями особливого поминання померлих. Серед них М’ясопусна субота перед Великим постом, суботи другого, третього і четвертого тижнів посту, Троїцька субота перед П’ятдесятницею і Димитрівська субота в жовтні. У народі поминальні суботи часто називають батьківськими. Окремо календар ПЦУ відводить дні для поминання загиблих: жертв Чорнобильської катастрофи, полеглих у Другій світовій війні, захисників України та жертв голодоморів.
Після Великодня для поминання відведено цілий тиждень. У 2024 році Священний синод ПЦУ позначив другий тиждень після Пасхи, починаючи від Фоминої неділі, як Тиждень поминання померлих (Проводи). У рішенні синоду пояснено, що звичай поминати саме у вівторок цього тижня, на Радоницю, прийшов із російського календаря, а в Україні поминали впродовж усього Провідного тижня. Про дати, назви і звичаї цієї пори ми докладно розповіли в статті про Провідну неділю.
В Українській греко-католицькій церкві
За роз’ясненням єпископа УГКЦ Івана Кулика, у греко-католиків п’ять Задушних субот: перед М’ясопусною неділею, друга, третя й четверта субота Великого посту та субота перед П’ятдесятницею. Гроби відвідують і окроплюють у Провідну неділю або в неділю П’ятдесятниці. Димитрівської суботи серед поминальних днів УГКЦ немає: владика пов’язує її з практикою Московського патріархату.
У Римо-католицькій церкві
Римо-католики поминають усіх померлих вірних 2 листопада, наступного дня після свята Всіх святих.
Неперехідні дати тут подано за календарем, яким користуються ПЦУ та УГКЦ. Громади, що живуть за юліанським календарем, відзначають їх на 13 днів пізніше, а перехідні дати рахують за пасхалією своєї церкви. Точний календар поминальних днів на поточний рік звіряйте з церковним календарем: розклад богослужінь і відвідин кладовищ у громадах різний, тож уточніть його у своїй парафії. Перевірено станом на 14 жовтня 2026 року.
Державні дні пам’яті
Деякі поминальні традиції в Україні встановила держава. Щодня о 9:00 в Україні оголошують загальнонаціональну хвилину мовчання за співвітчизниками, які загинули внаслідок російської збройної агресії; її запровадив Указ Президента № 143/2022.
29 серпня — День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність держави. Його встановлено 2019 року, а символом цього дня Український інститут національної пам’яті називає соняшник. Як зберегти історію загиблого воїна в родині й громаді, ми писали в матеріалі як увічнити пам’ять про захисника.
У четверту суботу листопада Україна вшановує жертв голодоморів. О 16:00 оголошують хвилину мовчання, і багато людей запалюють удома свічку пам’яті.
Поминальні обряди в храмі: панахида, парастас, сорокоуст
У ПЦУ пояснюють панахиду як особливу молитву за спокій душ померлих. Її служать у храмі, на кладовищі або вдома, за одну людину чи за багатьох одразу. Є й коротша молитва — литія: священник може звершити її в будь-якому місці, якщо попросять рідні.
Парастас у ПЦУ називають ще Великою панахидою. Цю заупокійну службу звершують увечері напередодні поминальних субот. У греко-католицьких парафіях парастас замовляють і на особисті поминальні дати, поряд зі Службою Божою чи панахидою; що краще обрати, підкаже священник.
Зі словом «сорокоуст» часто виникає плутанина. У греко-католицьких парафіях сорокоустами називають молитву за померлих у Великий піст: імена рідних записують у пом’яник, і священник згадує їх упродовж усього посту. В інших громадах сорокоустом можуть називати інше поминання, тому, замовляючи його, перепитайте, що саме входить у службу.
Найпростіше — подати записку з іменами померлих перед службою. У ПЦУ наголошують, що конкретних вимог до того, що приносити на панахиду, церква не має, і відсутність пожертви не заважає поминанню.
Поминальна трапеза і кутя
Спільна їжа в пам’ять про померлих — один із найдавніших звичаїв. Дослідники Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України (ІМФЕ) пишуть, що вже давні слов’яни на поминках споживали коливо — зерна пшениці з медом, які символізували воскресіння. Львівська архиєпархія УГКЦ згадує давній звичай ставити під час парастасу чи панахиди посудину з кутею і три хліби.
Поминальний обід після похорону, на дев’ятини чи сороковини — рішення родини. Священники ПЦУ та УГКЦ, з якими говорила «УП. Життя», пояснюють: у поминальні дні церква закликає насамперед молитися й робити добрі справи в пам’ять про людину, а застілля — народна традиція і вибір родини. А якщо родина збирається за столом, підкажемо, що говорять на поминках і як скласти коротку промову.
Обідати біля могил у поминальні дні етнографи описують ще наприкінці XIX — на початку XX століття. Сучасні священники ПЦУ радять від застіль на кладовищі відмовитися і пом’янути рідних удома, хоча дітям і тим, хто довго добирався, поїсти там можна. Розпивати спиртне на кладовищі священники не радять.
Поминальні традиції в Україні через відвідування кладовища
На кладовище приходять у роковини та інші поминальні дні, на Проводи, а в багатьох громадах ще й у поминальні суботи чи на Трійцю. Могилу прибирають, приносять живі квіти або зелені гілки, запалюють свічку чи лампадку. Архієпископ Кропивницький і Голованівський ПЦУ Марк просить не приносити на кладовища штучних квітів і не забруднювати довкілля. У поминальні дні священники часто служать панахиди просто біля могил; розклад зазвичай оголошують парафії або міська влада.
Під час війни частина кладовищ закрита. У 2026 році Національна поліція повідомляла, що близько тисячі кладовищ у зонах високого ризику закриті для відвідування через обстріли, дрони й мінну небезпеку. Перед поїздкою перевірте оголошення своєї громади чи військової адміністрації. Що взяти з собою і як поводитися на кладовищі, ми розповіли в тій самій статті про Провідну неділю.
Поминальні звичаї доповнює й нова традиція — пам’ятати людину через її сторінку пам’яті. На пам’ятник кріплять металеву табличку з QR-кодом: після сканування телефоном відкривається сторінка з фотографіями, біографією та спогадами.
Біля могили її можна переглянути разом із родиною, а онуки дізнаються, ким був прадід, чиє ім’я викарбувано на камені. Рідні доповнюють сторінку з роками, тож до поминальних днів на ній з’являються нові фото й історії. Як це працює і як установити QR-код за чотири кроки, ми розповіли в статті QR-код на пам’ятнику.
Регіональні відмінності
Поминальні традиції в Україні різняться від краю до краю: звичаї, які в одному селі вважають єдино правильними, за сто кілометрів можуть бути зовсім невідомими. Різняться навіть дні поминання після Великодня. У рішенні Священного синоду ПЦУ 2024 року сказано, що найчастіше поминають від Світлого понеділка до понеділка Фоминого тижня, а в деяких регіонах — у другий і третій тиждень після Пасхи або в певні визначені дати. Різняться й назви: Проводи, Гробки, Могилки, Поминки, Радовниця, Діди.
Поминальні обряди й звичаї окремих місцевостей, які описали етнографи:
| Звичай | Де його фіксували | Що це |
|---|---|---|
| Навський, або Мерців, Великдень | Волинь, Полісся, Холмщина; подекуди Середнє Подніпров’я і Слобожанщина | Четвер після Великодня. До нього прибирали могили, на сході Волині несли туди свячене, а вдома снідали так, як на Великдень |
| Рахманський Великдень | За описом ІМФЕ — середа чи четвер Великоднього тижня; на Покутті звичай виконували у Велику суботу | Шкаралупу від крашанок пускали на воду, щоб про Великдень дізналися «рахмани» — казковий праведний народ |
| Помана | Покуття (Снятинщина, Городенківщина) | Поминальний калач без отвору. «Дати за поману» — роздати їжу чи річ за упокій: на другий день Великодня, на Зелені свята, під час похорону |
| Кладовище на другий день Великодня | Снятинщина | Перший день свят — церква, другий — кладовище, де святять гроби, третій — гостини |
| Свячена верба на могилах | Покуття, західна Волинь | Після Вербної неділі освячені гілочки встромляли в могили рідних |
| Поминання на Зелені свята | Покуття | Могили замаюють зеленню, у деяких селах гроби святять саме на Трійцю |
| «Діди» у Страсну п’ятницю | Полісся | Поминальна вечеря за померлими родичами |
| Трапеза біля могил | Полісся, Волинь, Наддніпрянщина, Східне Поділля, Слобожанщина | Наприкінці XIX — на початку XX століття родини частувалися на цвинтарі. В окремих селах Галичини та Західного Поділля такого звичаю не знали й поминали вдома |
| Червона крашанка на могилі | Полтавщина | Крашанку котили по могилі — «христосалися» з померлим |
Таблицю складено за статтями етнологів Юрія Пуківського (Волинь) та Анастасії Кілар (Покуття) у журналі Інституту народознавства НАН України «Народознавчі зошити», за матеріалами ІМФЕ НАН України, Музею народної архітектури та побуту у Львові, а також публікацією «ЗМІСТу» за книгою «Полтавський народний календар».
Ці поминальні звичаї часто пов’язані з повір’ям, що після Великодня померлі теж святкують і приходять до живих. Навський чи Рахманський Великдень — свята народного календаря, у церковному їх немає. Тож якщо у вашій родині такого звичаю не було, нічого не втрачено: поминання від цього не стає «неправильним».
Як пом’янути на відстані
Багато родин сьогодні живуть далеко від могил своїх рідних: за кордоном, в іншому місті, а хтось не може приїхати, бо кладовище на окупованій території чи біля фронту. Протоієрей ПЦУ Олександр Дячук радить: якщо немає змоги піти на цвинтар, можна піти до церкви, а якщо й такої можливості немає — помолитися вдома.
Записку з іменами можна подати в найближчому храмі, і в Україні, і за кордоном. Тих, хто живе поруч, можна попросити прибрати могилу й поставити свічку. А саму дату родина може провести разом хоча б відеодзвінком: згадати людину, показати старі фотографії. Усі способи докладно — у статті як пом’янути на відстані.
Як зберегти пам’ять про родину
Поминальні дні — ще й час, коли родина збирається і згадує. Тоді найлегше розпитати старших: як звали прабабусю, де працював дід, яку пісню співали на весіллі батьків. Промови за поминальним столом теж варто записати, поки їх пам’ятають. Як зберігати такі історії, щоб вони не загубилися, ми розповідали в матеріалі як зберегти сімейні історії.
Записані спогади, фотографії, відео й записи голосу можна зібрати на сторінці пам’яті Inheart. Рідні й друзі можуть додавати туди свої спогади — вони з’являються після погодження власника сторінки. Там же можна вказати місце поховання з точними координатами, щоб його легко було знайти й поділитися ним із тими, хто далеко.