Степан Федорович Левченко

Степан Федорович Левченко народився 1897 року в селі Ново-Красновка Ровеньківського району. У військових документах назву села записували по-різному: «Н. Красновка», «Н.-Красновка», «Н. Красне» та «Красновка». Нині Новокрасновка входить до міського округу Ровеньки Луганської області.

У документах зазначено, що Степан Федорович був українцем. Відомостей про його батьків, освіту, професію та ранні роки життя поки що не знайдено.

У Степана Федоровича було щонайменше двоє дітей: син Микола, який народився 1925 року, і донька Марія, народжена 2 липня 1927 року. Ім’я дружини Степана Федоровича — матері Миколи та Марії — у відомих родинних матеріалах і знайдених документах не збереглося.

Відомості про рік і місце народження підтверджуються узагальненою карткою «Пам’яті народу» та нагородними документами.

Восени 1941 року, після початку війни та наближення німецьких військ до Донбасу, родина Левченків евакуювалася до Саратовської області — на територію колишнього Бальцерського кантону.

Евакуацію підтверджують родинні спогади. Вона також узгоджується з місцем призову Степана та інших членів родини. Точний населений пункт, у якому вони жили в Саратовській області, поки що не встановлено.

24 листопада 1941 року Степана Федоровича призвали до Червоної армії Бальцерським районним військкоматом. На фронті він перебував із 10 жовтня 1942 року. Служив у 10-му стрілецькому полку 45-ї стрілецької дивізії та брав участь у Сталінградській битві, зокрема в боях біля заводу «Червоний Жовтень».

26 жовтня 1942 року Степан Федорович був легко поранений. Через кілька днів, 1 листопада, його помилково внесли до донесення про безповоротні втрати як загиблого та нібито похованого в селищі Червоний Жовтень.

Цей запис зберігся в донесенні про втрати 45-ї стрілецької дивізії.

Подальші документи переконливо спростовують повідомлення про загибель. Степан Федорович вижив, пройшов лікування або відновлення, а 12 січня 1943 року був зареєстрований на Саратовському військово-пересильному пункті. Звідти його, вже як молодшого командира, направили до 358-го армійського інженерного батальйону.

Запис про його перебування на пересильному пункті міститься в іменному списку команди № 473 від 12 січня 1943 року.

Отже, донесення про загибель було фронтовою помилкою, яка, ймовірно, виникла в умовах важких сталінградських боїв та евакуації поранених.

Після повернення до строю Степан Федорович служив у 120-й гвардійській стрілецькій дивізії. У 1943 році він був помічником командира взводу батареї 120-міліметрових мінометів 351-го гвардійського стрілецького полку.

Під час боїв його мінометний розрахунок знищив дві автомашини та бліндаж противника, придушив кілька вогневих і кулеметних точок. У боях за село Миколаївку розрахунок під його командуванням завдав противнику значних втрат.

За виявлені мужність і бойову майстерність 16 жовтня 1943 року Степана Федоровича нагородили медаллю «За відвагу». Нагородний документ доступний у базі «Пам’ять народу».

У 1943 році Степан Федорович вступив до ВКП(б). У документах зазначено номер його партійного квитка — 5814553.

Навесні 1945 року Степан Федорович мав звання гвардії старшого сержанта та командував розрахунком 120-міліметрового міномета 339-го гвардійського стрілецького полку 120-ї гвардійської стрілецької дивізії.

24 квітня 1945 року під час відбиття німецької контратаки біля села Шпренлаген його розрахунок знищив чотири вогневі точки та дванадцять солдатів противника.

28 квітня в бою біля села Хаммер мінометники знищили великокаліберний кулемет і ще дві вогневі точки.

За ці бої Степана Федоровича представили до ордена Вітчизняної війни II ступеня. Проте наказом від 7 червня 1945 року його нагородили орденом Червоної Зірки.

Нагородний лист і опис бойового подвигу опубліковані в електронній картотеці «Пам’ять народу».

Степан Федорович пройшов шлях від важких боїв під Сталінградом до завершального етапу Великої Вітчизняної війни. Помилково оголошений загиблим восени 1942 року, він повернувся до строю та продовжував воювати до Перемоги.

Медаль «За відвагу»

Нагороджений наказом № 23/н від 16 жовтня 1943 року по 351-му гвардійському стрілецькому полку 120-ї гвардійської стрілецької дивізії.

Підстава для нагородження — знищення техніки, укріплень, вогневих точок і живої сили противника, зокрема під час боїв за село Миколаївку.

Орден Червоної Зірки

Нагороджений наказом № 214/н від 7 червня 1945 року по 120-й гвардійській стрілецькій дивізії.

Степана Федоровича представляли до ордена Вітчизняної війни II ступеня за дії його мінометного розрахунку в боях біля Шпренлагена та Хаммера 24–28 квітня 1945 року. За підсумками розгляду він отримав орден Червоної Зірки.

Орден Вітчизняної війни II ступеня

Нагороджений 1985 року з нагоди сорокаріччя Перемоги.

Запис про нагородження внесено до ювілейної картотеки 6 квітня 1985 року. Цей документ також підтверджує, що Степан Федорович був живий навесні 1985 року.

Після війни Степан Федорович повернувся в Ровеньки. Точна дата повернення, місце роботи та інші обставини його повоєнного життя в наявних матеріалах не зазначені.

Його діти також пережили війну. Син Микола Степанович воював розвідником і був нагороджений орденом Слави III ступеня. Донька Марія Степанівна вийшла заміж за Михайла Григоровича Бабченка та жила в Ровеньках.

У квітні 1985 року Степана Федоровича внесли до ювілейної нагородної картотеки як живого ветерана.

За спогадами родини, Степан Федорович Левченко помер у Ровеньках у 1985 або 1986 році. Точна дата смерті та місце поховання поки що документально не встановлені.

Життя Степана Федоровича відображає долю цілого покоління: дитинство в донбаському селі, створення родини, евакуацію, Сталінградську битву, поранення, помилкову звістку про загибель, повернення до строю та переможне завершення війни.

Документи дозволяють відновити головне: Степан Федорович Левченко був досвідченим мінометником і командиром розрахунку, який виявив стійкість, професійну майстерність та особисту мужність у боях 1942–1945 років.