Юрій Ярославович Котелко

Юра народився 30 вересня 1991 року в місті Городенка Івано-Франківської області — мальовничому куточку Покуття, де краса природи поєднується з багатою історією, а родюча земля щедро дарує свої плоди.

Городенка були для Юри особливим місцем, містом, до якого він усім серцем був прив’язаний. Він дуже любив свою малу батьківщину, часто згадував про Городенку, розповідав про її красу й завжди казав, що кращого місця немає. Здавалося, куди б не приводила його доля, думками він постійно повертався додому — до рідної Городенки.

У його розмовах це місто займало особливе місце. Він міг довго розповідати про Городенку, згадувати знайомі місця, ділитися своєю любов’ю до рідного краю. Для нього Городенка була не просто точкою на карті, а частиною його самого, його спогадів і мрій. Він завжди хотів жити саме в Городенці, серед рідних краєвидів, на землі, яка була йому найдорожчою.

Мабуть, у кожної людини є місце, яке назавжди залишається її домом, незалежно від того, куди ведуть життєві дороги. Для Юри таким місцем була Городенка. Місто, про яке він так часто говорив, яке так сильно любив і до якого всім серцем прагнув повернутися. І ця любов до рідного краю назавжди залишиться частиною пам’яті про нього❤️

На його появу з нетерпінням чекала старша сестричка, яка понад усе мріяла мати саме братика. І коли він з’явився на світ, у її житті почалася особлива історія — історія любові до свого найріднішого хлопчика, яка залишилася з нею на все життя.

Юра був улюбленою молодшою дитиною в сім’ї, яку всі безмежно любили. Його маму звали Валентина Котелко, батька — Ярослав Котелко, а старшу сестру — Олександра. З дитинства Юра був слухняним, уважним і турботливим сином, поважав батьків, прислухався до них і завжди намагався виправдовувати їхню довіру та сподівання.

Він і сам безмежно любив своїх батьків. Для нього мама й тато завжди були найріднішими людьми, за яких він переживав усім серцем. Навіть ставши дорослим, Юра постійно турбувався про них, цікавився їхнім здоров’ям і самопочуттям. Він часто запитував у сестри, де батьки, як вони, чи все в них добре. Йому було важливо знати, що вони здорові, спокійні та ні в чому не мають потреби. Де б він не перебував, думками завжди повертався до родини, адже добробут найдорожчих людей був для нього надзвичайно важливим.

Юра мав особливий характер: був надзвичайно охайним, правильним і вимогливим до себе. У нього все мало бути ідеально — чисто, гарно поскладено, кожна річ на своєму місці. Він любив порядок у всьому й не терпів недбалості. Ця риса супроводжувала його протягом усього життя та була однією з тих особливостей, за якими його легко впізнавали рідні.

Для батьків Юра назавжди залишиться їхнім улюбленим молодшим сином, а для Олександри — рідним молодшим братом. Людиною, яка любила свою сім’ю, хвилювалася за кожного й завжди хотіла знати, чи все добре в тих, хто був для нього найдорожчим.

З дитинства Юра був надзвичайно чемним, добрим і слухняним хлопчиком. Він мав свої маленькі захоплення, яким віддавався всім дитячим серцем. Особливе місце серед них займали машинки. Юра дуже любив їх колекціонувати, і з часом у нього зібралася чимала колекція найрізноманітніших моделей. Для нього це були не просто іграшки, а справжній маленький скарб.

Усі машинки мали стояти рівненько, кожна на своєму місці. Він нікому не дозволяв брати їх до рук чи переставляти, адже дуже дбайливо ставився до своєї колекції. Юра міг довго розглядати свої машинки, протирати їх, наводити лад і стежити, щоб кожна залишалася чистенькою. Він знав кожну модель у своїй колекції й дуже дорожив нею.

І що найдивовижніше — ця любов до машинок залишилася з ним на все життя. Коли Юра виріс, він не забув свого дитячого захоплення. Навіть у дорослому віці машинки й далі викликали в нього щире захоплення та радість. Змінився вік, змінилося життя, з’явилися нові турботи й відповідальність, але всередині нього назавжди залишилася частинка того маленького хлопчика, який так любив свої моделі машинок.

Мабуть, у цьому й полягає особлива цінність дитячих захоплень — деякі з них не зникають із роками, а стають частиною нас самих. І скільки б не минуло часу, у спогадах рідних Юра назавжди залишиться тим хлопчиком, який старанно розставляв свої машинки рівненько, протирав кожну з них і нікому не дозволяв порушити лад у своїй маленькій колекції. А згодом став дорослим чоловіком, який так само щиро любив усе, що колись приносило йому радість у дитинстві.

І тепер ці спогади — не просто історії про його дитинство. Це маленькі частинки Юри, які назавжди залишаться в пам’яті тих, хто його любив.

У 1998 році Юра пішов до школи. Він був здібним, старанним і допитливим учнем, завжди прагнув дізнаватися щось нове та пізнавати навколишній світ. Навчання давалося йому добре, а школу він закінчив на відмінно.

З дитинства особливе місце в його житті посідали книги. Юра дуже любив читати, відкривати для себе нові світи, дізнаватися цікаві факти та знаходити відповіді на запитання. У домі завжди було багато книжок, адже читання було для нього не просто дитячим захопленням, а справжньою любов’ю, яка залишилася з ним на все життя.

Навіть подорослішавши, Юра не втратив цієї пристрасті. Він і надалі багато читав, збирав книги, і з часом їх у нього ставало дедалі більше. Книги були невіддільною частиною його життя, а любов до них свідчила про його допитливість, прагнення до знань і постійне бажання розвиватися. Це було одне з тих захоплень, які не зникають із роками, а стають частиною людини, супроводжуючи її впродовж усього життя.

Після закінчення школи Юра вступив до Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, де здобував освіту за спеціальністю «Екологія». Новий етап життя відкривав перед ним нові можливості, знання та досвід. Він не звик зупинятися на досягнутому, адже завжди прагнув більшого, хотів розвиватися, пізнавати нове й удосконалювати себе.

Проте на цьому його освітній шлях не завершився. Прагнення до знань, наполегливість і бажання розширювати власні горизонти привели його до Київського юридичного університету, який він також закінчив — із відзнакою. Юра зумів реалізувати себе в різних сферах, доводячи, що для людини, яка має мету й готова наполегливо працювати, немає потреби обмежуватися лише одним напрямом.

Він був людиною, яка не боялася ставити перед собою високі цілі й послідовно йшла до їх досягнення. За кожним здобутком стояли його праця, сила характеру, відповідальність і бажання досягати найкращих результатів. Два дипломи, здобуті за різними напрямами, стали свідченням його розуму, цілеспрямованості та невтомного прагнення до знань.

Для Юри навчання не закінчувалося отриманням диплома. Він належав до тих людей, які постійно прагнуть дізнаватися більше, розвиватися й ставати кращими. Його освітній шлях відображав важливу рису характеру — він ніколи не хотів стояти на місці, завжди шукав нові можливості та сміливо відкривав для себе нові горизонти. Саме таким він був — розумним, наполегливим і цілеспрямованим, із великим прагненням до життя та постійного самовдосконалення.

У 2015 році Юра одружився з Христиною, родом зі Львова.

Найбільшим щастям у житті Юри стала його довгоочікувана донечка — Юстинка. Він дуже любив дітей і понад усе мріяв стати батьком. Ця мрія здійснилася, і в його житті з’явилася маленька дівчинка, яка стала його найбільшою радістю.

Юра дуже любив дати й хотів, щоб народження донечки було особливим. Він обрав для неї 30 жовтня — рівно через місяць після свого дня народження, 30 вересня. Так між татом і донечкою з’явився ще один особливий зв’язок — їхні спільні тридцяті числа.

Він безмежно любив свою Юстинку, але, на жаль, доля відвела їм надто мало часу разом. Коли донечці було лише сім місяців, Юра загинув. Він так довго чекав на неї, так мріяв бачити, як вона зростатиме, тримати її за руку, обіймати й бути поруч у найважливіші моменти її життя.

Юстинка назавжди залишиться татусиним продовженням, його найдорожчим скарбом і частинкою, у якій він житиме далі. І хоча їй не судилося вирости поруч із татом, вона завжди знатиме, як сильно він її любив і як довгоочікуваною була її поява в його житті.

У 2015 році Юрій брав участь в Антитерористичній операції (АТО) на сході України, де разом із побратимами виконував поставлені завдання, захищаючи незалежність і територіальну цілісність нашої держави. За свою участь у бойових діях був нагороджений відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції». Ця відзнака стала свідченням його особистого внеску в захист Батьківщини, мужності та відданості Україні. Участь в АТО стала важливою сторінкою його життєвого шляху, яка засвідчила готовність Юрія брати на себе відповідальність і стояти на захисті рідної землі.

З початком повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року Юра знову без вагань повернувся до боротьби за свободу й незалежність рідної держави. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Донецькому, Луганському, Південно-Слобожанському та Запорізькому напрямках.

Проходив військову службу у 710-й бригаді охорони Державної спеціальної служби транспорту на посаді заступника командира батальйону з психологічної підтримки персоналу у військовому званні майора, якого досягнув у свої 34 роки. Під час служби неодноразово виконував бойові завдання, проявляючи мужність, рішучість і відданість військовій присязі.

Юрій був справжнім командиром, який ніс відповідальність за своїх людей, підтримував побратимів і дбав про їхній моральний дух. Його поважали не лише за військове звання, а й за людяність, справедливість і готовність прийти на допомогу. У спогадах побратимів він залишився людиною, якій довіряли, за якою йшли та про яку згадують із теплом і повагою.

Він мріяв дослужитися до підполковника, а згодом і полковника. У найскладніші моменти Юра завжди підтримував інших і повторював свої улюблені слова: «Все буде добре!» Вони додавали сил, заспокоювали й повертали віру навіть у найважчі часи. Він ніколи не опускав рук, умів знаходити вихід зі складних обставин і залишався опорою для тих, хто був поруч.

Його військовий шлях став прикладом мужності, відданості Україні та справжнього побратимства. А пам’ять про нього житиме в серцях тих, хто мав честь служити поруч із ним, знати його й називати своїм командиром і побратимом.