Андрій Мирославович Кіцула

Андрій народився у мальовничому місті Турка, що на Львівщині, проте значна частина його дорослого життя була пов’язана зі Львовом. Саме це місто він обрав для особистісного становлення, розвитку та реалізації своїх життєвих прагнень. Львів відкривав перед ним ширші можливості, простір для нових починань і побудови власного майбутнього. Водночас рідне місто назавжди залишалося важливою частиною його життя - місцем, де починалася його історія, формувався характер і закладалися найважливіші життєві цінності.

Кіцула Галина Олексіївна та Кіцула Мирослав Володимирович. Андрій був наймолодшою дитиною в родині, де змалку панували любов, взаємоповага, турбота та щирі сімейні цінності. Він зростав у теплі батьківської любові, яка стала міцним підґрунтям для формування його характеру та життєвих переконань. Особливе місце в його житті посідали батьки, яких він безмежно любив, поважав і цінував. Батько, Мирослав Володимирович є людиною надзвичайної доброти, мудрості та щирого серця. Він завжди знаходив потрібні слова, умів вислухати, підтримати, дати слушну пораду, а коли було необхідно - заступитися, захистити й пом’якшити навіть найскладнішу ситуацію. Мати, Галина Олексіївна ж була більш вимогливою та суворою у вихованні, проте за цією строгістю завжди стояли безмежна материнська любов, турбота й бажання виховати своїх дітей гідними людьми. Попри те, що Андрій був наймолодшим у сім’ї, він із раннього дитинства вирізнявся працьовитістю, відповідальністю та готовністю допомагати. Для матері він був особливою гордістю — сином, який ніколи не цурався роботи, умів брати на себе обов’язки та з роками став надійною опорою для батьків. Сім’я назавжди залишалася для нього однією з найвищих життєвих цінностей, а любов і вдячність до батьків він виявляв не лише словами, а передусім своїми вчинками. Усе, що Андрій змалку бачив і відчував у батьківській родині мало для нього особливу цінність. Він беріг ці надбання у своєму серці та прагнув перенести їх у власну майбутню сім’ю, зберігши й продовживши все те добре, на чому зростав сам.

Із самого дитинства Андрій вирізнявся щирою добротою, життєрадісністю та відкритістю до людей. Він зростав чуйною і небайдужою людиною, який завжди був готовим простягнути руку допомоги, підтримати добрим словом чи вчинком. Водночас Андрій мав кмітливий, винахідливий характер: умів швидко зорієнтуватися в будь-якій ситуації, знайти вихід зі складних обставин і не втрачати оптимізму. Йому були притаманні безпосередність, щирість і природне вміння знаходити спільну мову з людьми. Уже в дитячі роки в його характері проявлялися ті людські якості, які згодом стали невіддільною частиною його особистості: доброта, працьовитість, готовність допомагати та вміння долати труднощі.

Андрій завжди охоче долучався до спільних справ, був активним учасником шкільного життя й умів бути серед людей так, що його присутність відчувалася. Є люди, яких пам’ятають за окремими вчинками, а є ті, кого згадують через відчуття, що залишалося після зустрічі з ними. Андрій умів бути саме такою людиною, з якою хотілося розділяти різні моменти життя. Він захоплювався волейболом. Цей вид спорту займав особливе місце в його житті, ставши невіддільною частиною повсякдення. Попри численні справи та обов’язки, Андрій завжди знаходив час для улюбленої гри, якій присвячував чимало сил, енергії та завзяття. Саме на волейбольному майданчику він міг повною мірою відчути азарт гри, командну єдність і найбільшу радість від заняття справою, яку по-справжньому любив.

У 2011 році Андрій закінчив Турківський професійний ліцей, де здобув професію електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування, а також водія транспортних засобів категорії C. Отримана освіта відкривала перед ним можливості для професійної реалізації та стала частиною його особистої історії, шляху, який він крок за кроком вибудовував власною працею.

Важливою частиною життя Андрія стала справа у сфері монтажу натяжних стель. Цій діяльності він присвятив значний період свого життя, вкладаючи в неї свій час, зусилля та професійні вміння, реалізовуючи власні проєкти й розвиваючись у обраній справі.

Бойовий шлях Андрія у війську розпочався у 2023 році. Саме тоді він приєднався до лав Збройних Сил України та розпочав свою підготовку у 199-му навчальному центрі десантно-штурмових військ. Після завершення навчання Андрій свідомо обрав продовження свого шляху у 79-ій окремій десантно -штурмовій Таврійській бригаді, саме із неї розпочалась його історія. 28 листопада 2024 року Андрій разом зі своєю групою прийняли позиції в селі Єлизаветівка Покровського району Донецької області. Це був один із найважчих напрямків східного фронту, де протягом тривалого часу точилися запеклі й кровопролитні бої. Андрій разом із побратимами тривалий час утримував визначену позицію, виконуючи бойове завдання в надзвичайно складних умовах. Ворог мав значну чисельну та вогневу перевагу, а інтенсивність бойових дій постійно зростала. Ворог намагався перерізати єдину логістичну трасу. Через важку обстановку українські військові були змушені відходити із займаних позицій. В грудні 2024 російські джерела заявили про встановлення повного контролю над Єлизаветівкою. Українські аналітичні ресурси (зокрема мапа DeepState) фіксували відхід українських підрозділів з цієї ділянки через ризик повного відрізання логістичних шляхів вздовж річки Сухі Яли наприкінці грудня.

13 грудня 2024 року Андрій отримав статус зниклого безвісти за особливих обставин. Через інтенсивні бої та подальше захоплення цих позицій російськими військами дістатися до місця, де перебував Андрій, було неможливо. За таких обставин не вдалося встановити його місцеперебування та підтвердити подальшу долю.

У 2025 році в межах репатріаційних заходів російська сторона передала тіла загиблих українських захисників. Надалі розпочався тривалий процес ідентифікації, під час якого проводилися необхідні експертні дослідження для встановлення осіб загиблих та достовірного підтвердження їхньої належності.

16 липня 2026 року було винесено постанову про ідентифікацію особи Андрія, що стало офіційним підтвердженням його особи. Після тривалого періоду невідомості, очікування та пошуків рідні отримали можливість гідно провести свого Захисника в останню путь. 24 липня 2026 року відбулося поховання Андрія на місцевому кладовищі по вул. Данила Галицького у першому ряду.