Олександр Петрович Довженко

Олександр Петрович Довженко народився 10 вересня 1894 року в містечку Сосниця на Чернігівщині, у великій селянській родині. З чотирнадцяти дітей вижили лише двоє — Олександр і сестра Поліна; ця рання близькість смерті й безмежна краса Десни назавжди лягли в його творчість.

Дитинство, з дідом, батьком-хліборобом, косовицями й повінями, він згодом описав у кіноповісті «Зачарована Десна» — одній з найсвітліших книжок української прози.

У 1914 році Довженко закінчив Глухівський учительський інститут і викладав у Житомирі, згодом навчався в Києві. Революційні роки провів у вирі подій, а 1921–1923 років працював у дипломатичних місіях у Варшаві та Берліні, де вчився живопису.

Повернувшись до Харкова, тодішньої столиці, став карикатуристом газети «Вісті», входив до літературного об'єднання «Гарт» разом з Хвильовим і Тичиною. Та малювання здавалося йому замалим, і 1926 року він поїхав до Одеси на кіностудію.

За кілька років Довженко створив трилогію, що вивела українське кіно на світову сцену: «Звенигора» (1928), «Арсенал» (1929) і «Земля» (1930). Його називали поетом екрана — він мислив не сюжетами, а образами: яблука під дощем, кінь, що говорить, танець юнака в місячному пилу.

Радянська критика зустріла «Землю» розгромом, а світ — захватом. У 1958 році на Всесвітній виставці в Брюсселі міжнародне журі кінокритиків назвало «Землю» серед дванадцяти найкращих фільмів усіх часів.

У 1930-х Довженка змусили перебратися до Москви. Він знімав «Аероград» і «Щорса» за прямим замовленням згори і понад усе прагнув повернутися в Україну, але його не відпускали.

Під час війни він працював фронтовим кореспондентом. Кіноповість «Україна в огні» про трагедію рідної землі Сталін особисто заборонив, а самого автора 1944 року піддали публічному цькуванню. Відтоді в Україну його не пускали навіть у відвідини.

Свої думки про Україну Довженко довіряв щоденнику — одному з найпронизливіших документів епохи. В останні роки він працював над «Поемою про море», про затоплення сіл для Каховського водосховища.

Олександр Довженко помер у Москві 25 листопада 1956 року, за день до виїзду на зйомки в Україну. Його поховали на Новодівочому цвинтарі; мрія спочити над Дніпром не здійснилася.

У 1957 році Київській кіностудії художніх фільмів присвоїли ім'я Довженка, а в Сосниці діє літературно-меморіальний музей у відтвореній батьківській хаті. «Зачаровану Десну» вивчають у школі, а його фільми входять до програм кіношкіл світу.

Національний центр Олександра Довженка в Києві зберігає й реставрує фільмову спадщину України. Сам Довженко лишається одним із небагатьох українських митців, чиє ім'я стоїть у світових рейтингах класиків кіно.