Іван Степанович Мазепа

Іван Мазепа народився 30 березня 1639 року в селі Мазепинці під Білою Церквою, у православній шляхетській родині, близькій до козацтва: його батько Степан брав участь у повстанні Богдана Хмельницького. Освіту майбутній гетьман здобув у Києво-Могилянській академії, а гарматній справі вчився у Західній Європі, зокрема в Нідерландах.

Кар'єру розпочав при дворі польського короля Яна Казимира — спершу пажем, з 1659 року дипломатом. Молодий Мазепа опинився між двома світами: польська шляхта зневажала «православного козака», а багато українців бачили в ньому спольщеного чужинця. Саме з його від'їзду з Польщі народилася романтична легенда про дикого коня, до якого прив'язали покараного коханця, — через Вольтера і Байрона вона зробила ім'я Мазепи відомим усій Європі.

Україну тих десятиліть історики назвали Руїною: країна була розколота між Польщею і Москвою, козацькі угруповання воювали між собою. У 1669 році Мазепа став на службу до правобережного гетьмана Петра Дорошенка, а 1674 року потрапив у полон до запорожців — і обернув невдачу на свою користь, здобувши довіру лівобережного гетьмана Івана Самойловича.

Розумний, освічений, із бездоганними манерами й рідкісним даром переконувати, Мазепа швидко піднімався козацькою ієрархією, водночас вибудовуючи зв'язки в Москві. У 1687 році, після усунення Самойловича, його обрали гетьманом Війська Запорозького.

Понад два десятиліття гетьманування Мазепи стали часом стабільності, економічного піднесення і культурного розквіту, який історики називають золотою добою Гетьманщини. Гетьман, один із найзаможніших людей Європи, вкладав власні кошти у храми, школи й книги.

Його меценатством відновлено Києво-Печерську лавру та Софійський собор, розбудовано Києво-Могилянську академію, зведено десятки нових церков. Народився цілий архітектурний стиль, що поєднав європейське бароко з українською традицією, — мазепинське бароко, яке й сьогодні визначає обличчя Києва.

Довгі роки Мазепа був найдовіренішим союзником царя Петра I — другим в історії кавалером найвищого ордена Андрія Первозванного. Та за лояльністю стояв розрахунок: у межах підпорядкування цареві гетьман розбудовував автономну Гетьманщину. Історики називають це політикою можливого.

Північна війна Москви зі Швецією зламала цю рівновагу. Козаків тисячами гнали на смертельні роботи — копати канали довкола нового Петербурга, «тактика спаленої землі» нищила Україну, а плани Петра скасувати гетьманську автономію ставали дедалі очевиднішими. Останньою краплею стала відмова царя боронити Гетьманщину від шведського наступу: Мазепі запропонували захищатися самотужки. У жовтні 1708 року сімдесятилітній гетьман уклав союз зі шведським королем Карлом XII.

Помста Петра була нещадною: московське військо вирізало гетьманську столицю Батурин разом із мешканцями, церква наклала на Мазепу анафему, а цар заснував на його «честь» глумливий орден Юди.

8 липня 1709 року під Полтавою об'єднані сили Карла XII і Мазепи зійшлися з армією Петра I. Реформована й численніша московська армія перемогла. Полтавська битва змінила історію цілого континенту: Швеція втратила статус великої держави, Московія стала імперією, а мрія про незалежну Україну була розтоптана на століття.

Гетьман із королем відступили до Бендер у володіннях Османської імперії. Там, поблизу Бендер, Іван Мазепа помер 2 жовтня 1709 року. Згодом його прах перепоховали у монастирській церкві Святого Георгія в румунському Галаці; церкву пізніше сплюндрували, і остаточна доля останків гетьмана невідома. Справу Мазепи продовжив його генеральний писар Пилип Орлик — автор знаменитої Конституції 1710 року.

Два століття російська імперія робила з Мазепи символ зради: саме слово «мазепинець» стало тавром для кожного, хто прагнув української незалежності. Водночас Європа ним захоплювалася: гетьманові присвятили твори Вольтер і Байрон, Гюго і Ліст, Чайковський і десятки інших митців.

Незалежна Україна повернула Мазепі його справжнє місце. Його портрет — на банкноті в 10 гривень, ім'я гетьмана носить корвет Військово-морських сил України, а погруддя Мазепи встановлено в Києво-Печерській лаврі — обителі, яку він колись відбудував власним коштом.