Тарас Григорович Шевченко

Тарас Шевченко народився 9 березня 1814 року в селі Моринці на Звенигородщині, у родині кріпаків поміщика Василя Енгельгардта. Невдовзі сім'я перебралася до сусідньої Кирилівки, з якою пов'язані всі його дитячі спогади. Малим він пас ягнят за селом, слухав кобзарські думи та перекази діда Івана про Коліївщину.

Рано осиротів: у дев'ять років втратив матір, в одинадцять — батька. Грамоти вчився у сільських дяків, у яких служив наймитом, і вже тоді всюди носив із собою крейду та вугіль — малював на стінах, дверях, парканах. Панський управитель забрав підлітка до двору, і козачок Тарас потрапив з обозом Енгельгардта спершу до Вільна, а 1831 року — до Петербурга.

Помітивши хист хлопця, пан законтрактував його на чотири роки до живописних справ майстра Василя Ширяєва. Білими петербурзькими ночами Тарас бігав до Літнього саду змальовувати статуї — там його і зустрів земляк, художник Іван Сошенко.

Сошенко ввів Тараса у коло петербурзьких митців. Долею кріпака-художника перейнялися Карл Брюллов, Василь Жуковський та Олексій Венеціанов. Енгельгардт заправив за свого «власного» художника нечувану суму — 2500 рублів. Щоб зібрати її, Брюллов намалював портрет Жуковського, який розіграли в лотереї при царському дворі.

22 квітня 1838 року Шевченкові вручили відпускну. Двадцятичотирирічний вчорашній кріпак став учнем Академії мистецтв, улюбленцем майстерні Брюллова. Він здобував срібні медалі за живопис, а вечорами писав вірші — українською, мовою свого дитинства, забороненою для друку в імперії.

У 1840 році в Петербурзі вийшла невелика книжка з вісьмома творами — «Кобзар». Вона змінила українську літературу назавжди: мова, яку імперія вважала «наріччям для домашнього вжитку», заговорила голосом генія. Наступного року з'явилася поема «Гайдамаки».

У 1843 році Шевченко вперше після чотирнадцяти років розлуки приїхав в Україну. Побачене кріпацтво вразило його до глибини: брати й сестри лишалися невільниками. Подорожі 1843–1846 років Правобережжям і Лівобережжям дали альбом офортів «Живописна Україна» і рукописну збірку «Три літа» з поемами «Сон», «Кавказ», «Єретик» та посланням «І мертвим, і живим…» — найгострішою політичною поезією, яку тоді знала імперія.

У Києві Шевченко зблизився з Миколою Костомаровим та членами таємного Кирило-Мефодіївського братства, що мріяло про федерацію вільних слов'янських народів без царя і кріпацтва. У квітні 1847 року за доносом братство розгромили. У паперах Шевченка знайшли «Три літа».

Вирок поетові був найтяжчим з усіх: солдатчина в Оренбурзькому окремому корпусі з особистою резолюцією Миколи I — «під найсуворіший нагляд, із забороною писати й малювати». Десять років у казармах Орської фортеці та Новопетровського укріплення на березі Каспію. Заборону Шевченко порушував: писав у «захалявних книжечках», а участь в Аральській описовій експедиції повернула йому на час пензель і фарби.

Звільнення прийшло 1857 року, через два роки після смерті Миколи I — і то без права в'їзду до столиць, яке друзі виклопотали пізніше. У Петербурзі Шевченко повернувся до гравюри; 1860 року Академія мистецтв надала йому звання академіка гравірування.

Третя подорож в Україну 1859 року закінчилася черговим арештом і приписом повертатися до Петербурга. Мрія оселитися над Дніпром, купити хату й одружитися так і лишилася мрією. Останнім виданням за життя став «Букварь южнорусский» — підручник для українських недільних шкіл, укладений і виданий його коштом.

Тарас Шевченко помер 10 березня 1861 року в Петербурзі, у своїй майстерні в Академії, наступного дня після сорок сьомого дня народження.

Друзі виконали «Заповіт». У травні 1861 року домовину з тілом поета перевезли в Україну, і 22 травня Тараса Шевченка перепоховали на Чернечій горі над Дніпром у Каневі. Відтоді гору звуть Тарасовою — це головне місце національної пам'яті українців.

«Кобзар» став книгою, яка в селянських хатах лежала поруч із Біблією. Шевченків день народження Україна щороку відзначає як свято національної культури, його ім'я носить Київський національний університет і головна державна премія в галузі культури, а пам'ятники поетові стоять більш ніж у сотні країн світу.