Як називається життєвий етап
КОВАНЄВ ВЛАДИСЛАВ АНДРІЙОВИЧ
Позивний — «Мєхан»
Кованєв Владислав Андрійович народився 2 травня 1997 року в місті Полтава.
З дитинства Владислав був людиною з сильним характером. Він був дуже впертим, але ця впертість завжди допомагала йому впевнено йти до поставлених цілей і не відступати перед труднощами. Ще з юних років він вів активний, спортивний спосіб життя. Із десяти років займався боксом, що загартувало його характер, силу та витривалість.
Попри мужність і твердий характер, Владислав був доброю та щирою людиною. Особливе місце в його серці займали собаки — він їх дуже любив. Сам Владислав говорив, що своїм характером схожий на дідуся, якого дуже обожнював.
З дитинства Владислав мав особливу тягу до автомобілів. Згодом ця любов стала частиною його життя і справи, якій він присвятив себе, — він відкрив власне СТО.
Владислав завжди обирав активність замість спокійного сидіння на місці. Він любив, коли навколо життя, рух і «двіж». Одним із його улюблених занять були поїздки на велосипеді.
У 2023 році Владислав добровільно вирішив стати на захист України та вступив до лав «Азову». Військову службу він виконував віддано, відповідально та без вагань. На момент зникнення Владислав мав звання старшого солдата та виконував обов’язки кулеметника.
Бойові завдання він сприймав як свою відповідальність перед побратимами та Україною. Владислав не був із тих, хто шукає причин відступити. Навпаки — він завжди без сумнівів ішов виконувати поставлені завдання.
Навіть після отриманого поранення Владислав поспішав повернутися до своїх побратимів, продовжувати боротьбу та виконувати свій обов’язок.
Серед побратимів він мав добрі стосунки. Особливо близьким для нього був побратим «Люмус». Його втрату Владислав переживав надзвичайно тяжко.
У 2024 році Владислав одружився з дівчиною, яку називав «скарбом життя». Для своєї дружини він був не лише коханим чоловіком, а людиною, з якою вона пов’язала своє життя та майбутнє.
Владислава любили й цінували його друзі, брат, батьки та всі, хто знав його близько. Він умів залишати після себе сильне враження — своєю енергією, характером, відданістю та любов’ю до життя.
Його улюбленими фразами були «Полетіли» та «Прорвемось». З часом ці слова стали своєрідним відображенням його характеру та життєвої позиції — рухатися вперед, не боятися труднощів і вірити, що все можна подолати.
А своїй коханій дружині Владислав завжди казав:
«Кохана, я повернусь».
Ці слова назавжди залишаться в її серці.
Владислав залишився в пам’яті рідних, друзів і побратимів як мужній, сильний, впертий у досягненні своїх цілей, активний і щирий чоловік, який любив життя, свою родину та своїх побратимів.
«Полетіли».
«Прорвемось».
Саме таким — сильним, сміливим і готовим іти вперед — його назавжди пам’ятатимуть ті, хто його любив.
