руслан вікторович трач

Руслан Трач (1978–2026)  "Полин"

Воїн. Митець. Дослідник гуцульської культури.

Руслан Трач — український військовослужбовець, фотограф, майстер гуцульської бартки, поет, дослідник і популяризатор гуцульської культури. Упродовж багатьох років він розповідав про життя Карпат, досліджував традиції Гуцульщини, популяризував народні ремесла, досліджував історію бартки, фотографував людей, природу та культурну спадщину Гуцульщини. Створив канал "ЛЕТ" де популяризував бартку та Гуцульщину.

Його творчість поєднувала мистецтво, історію та сучасність. Руслан працював над культурними проєктами, створював фотоісторії, писав вірші й казки, знімав відео, розробляв орнаменти для барток, виготовляв дерев'яні чохли для дримб, які називав «дзьобликами». Він щиро вірив, що збереження культури є не менш важливим, ніж захист держави, адже народ, який пам'ятає своє коріння, залишається незламним.

Із початком повномасштабної війни Руслан став на захист України. Навіть на передовій не припиняв творити, знаходячи сили для мистецтва між бойовими завданнями. Його світлини, вірші та роздуми стали свідченням життя людини, яка одночасно боролася зі зброєю в руках і берегла духовну спадщину свого народу. Робив також і бартки, одна з них навіть має кульове "поранення".

У 2025 році під час виконання бойового завдання на Гуляйпільському напрямку Руслан отримав тяжкі поранення та опіки. Він переніс п'ять складних операцій і тривалу реабілітацію, однак наслідки війни виявилися сильнішими. 19 січня 2026 року його серце зупинилося.

Ця виставка — спроба зберегти пам'ять про людину, яка жила творчістю, любила свій край і присвятила життя Україні. Його роботи, думки та справи залишаються нагадуванням про те, що культура, пам'ять і любов до рідної землі є основою нашої сили.

Творіть і любіть те, що творите.Любов — це те, що ще має значення…»

Руслан Трач («Полин»)

Віктор та Марія познайомилися теплого літнього вечора на молодіжних танцях у клубі, де він підкорив її своєю щирою посмішкою та запросив на перший танець.Пройшли роки, і сьогодні вони вже на заслуженому відпочинку — за плечима у Марії тривала праця в АТ «Ощадбанк», а у Віктора — відповідальна робота кочегара котельні. Проте їхня турбота один про одного залишилася незмінною: кожного вечора, коли Марія поверталася втомлена після важкого дня з документами, Віктор уже чекав її вдома з чашкою улюбленого гарячого чаю. У такі моменти вони просто сиділи разом у тиші, відпочиваючи від усього світу й розуміючи без слів, що справжній затишок — це просто бути поруч.

Його дитинство та юність пройшли у стінах Верховинського ліцею, де література та історія швидко стали найулюбленішими предметами. Руслан понад усе полюбляв читання, повністю занурюючись у захопливі історичні сюжети та класичні твори. Натхненний прочитаними книгами, він переносив масштабні битви просто у свою дитячу кімнату. Хлопчик збирав і будував ціле військо з іграшкових солдатів, які займали добру половину кімнати. Кожен такий полк за його командою сміливо йшов у запеклий бій, відтворюючи події з улюблених сторінок. Книги не лише дарували йому знання, а й розвивали яскраву уяву, яка вела за собою у світ відважних героїв. Ця щира любов до книг та історії залишилася з ним на все життя, сформувавши його сильний характер.

Ще з ранньої юності юнак плекав величну мрію — створити власне, унікальне бойове мистецтво, яке поєднало б силу духу та тіла. Заради цієї амбітної мети він наполегливо й самовіддано поринув у вивчення найрізноманітніших систем єдиноборств світу. Спочатку хлопець опановував класичний бокс, загартовуючи характер, точність рухів та залізну витривалість. Згодом його серце підкорило філософське айкідо, яке навчило майстерно спрямовувати силу суперника проти нього самого. Невдовзі юний майстер заглибився у тонкощі джиу-джитсу, освоюючи складне мистецтво гнучкості, больових прийомів та захоплень. Останнім важливим елементом цієї багатогранної бази стало карате з його блискавичними і нищівними ударами. У цей напружений період пошуків і виснажливих тренувань найнадійнішою опорою та найкращим другом для нього став вірний Васильчук. Вони разом долали труднощі, ділили хвилини тріумфу і годинами дискутували про майбутню унікальну систему бою. Проте найглибший і найважливіший слід у його душі залишило зовсім інше джерело мудрості — теплі бабині казки, почуті в далекому дитинстві. Саме ці прості народні оповіді назавжди заклали в основу його майбутнього бойового мистецтва головні принципи справедливості, честі та захисту слабких.

У центрі цієї великої родини стоять Руслан та його дружина Ірина — люблячі батьки, які присвятили себе вихованню трьох синів. Змалечку вони разом закладали в душі Миколи, Діми та Андрія найважливіші життєві уроки, навчаючи їх бути сильними та ніколи не здаватися перед труднощами. Батьки прагнули виростити хлопців не просто стійкими чоловіками, а й справжніми друзями, які завжди стануть горою один за одного. Саме завдяки зусиллям Руслана та Ірини в сім'ї народилися особливі традиції, що згуртували рідних людей і зробили їхнє дитинство незабутнім. Найбільше батьки із синами любили проводити спільний час за настільними іграми, де в атмосфері здорового азарту гартувався їхній розум та витримка. Ці вечори були наповнені щирим сміхом, дружніми порадами та теплими розмовами про майбутнє. У вихованні хлопців Руслан та Ірина найбільше цінували простоту та свободу, дозволяючи кожному сину проявляти свою індивідуальність. Вони ніколи не обмежували прагнень дітей, створюючи в домі простір повної довіри, відвертості та емоційного затишку. Весь загальний час, проведений разом, перетворив цю родину на єдиний, злагоджений організм, де панує абсолютне взаєморозуміння.

Спершу Руслан навчався в Коломийському ліцеї права та бізнесу, проте згодом вступив до Івано-Франківського коледжу туризму. Цей вибір був зумовлений щирою любов'ю до рідних гір, чию красу він прагнув бачити щодня і чиї таємниці мріяв дослідити. Паралельно з навчанням хлопець продовжував активно вдосконалювати свої навички у спорті та бойових мистецтвах. До бойових технік додалися регулярні заняття з важким «залізом»: він годинами приборкував штанги та важкі гирі. Студентське життя Руслана було насиченим, а найяскравіша історія цього періоду пов'язана з його вірними друзями та однодумцями. Неодноразово хлопці ходили в гори, щоб випробувати себе на міцність і відчути справжню свободу карпатських вершин. Ці походи перетворювались на незабутню пригоду, сповнену несподіваних викликів, щирого сміху та довгих розмов біля багаття. Там, серед могутніх смерек та скель, Руслан ще більше загартував свій характер і силу волі. Гори відкрили студентам свої таємні стежки, назавжди закарбувавши цей момент у їхній пам'яті як символ юнацької дружби. Здобуті в коледжі знання та цей дивовижний карпатський досвід згодом дуже допомогли Руслану в житті та вихованні синів.

Першим кроком Руслана у професійній діяльності став зелений туризм, який ідеально поєднував його знання та пристрасть до природи. Завдяки своїй наполегливості він покорив усі місцеві гори, вивчивши кожен таємний куточок Карпатського краю. Ставши провідником, Руслан щиро прагнув показувати людям величну красу гір і закохувати їх у дику природу. У своїй роботі з туристами він завжди керувався двома головними принципами — непохитною чесністю та глибокою людяністю. Кожен похід під його керівництвом перетворювався на безпечну, надійну та надзвичайно душевну мандрівку. Руслан не просто водив людей стежками, а й ділився з ними історіями, навчаючи поважати ліс і гори. Гості цінували його за відкрите серце, справедливість і готовність завжди прийти на допомогу в складну хвилину. Ця перша робота загартувала його характер ще сильніше та навчила знаходити підхід до найрізноманітніших людей.

Фотографією як мистецтвом Руслан Трач почав займатися з початку 2010-х років. За його словами, цей шлях супроводжувався як періодами розчарування, так і глибокого переосмислення власної діяльності. Він наголошував, що комерційний підхід до фотографії є обмеженим і часто призводить до творчої кризи, тоді як справжня її цінність полягає у здатності «бачити» та інтерпретувати світ.Його професійний досвід включав також роботу у сфері весільної фотографії, яку він вважав важливою школою розвитку технічних і комунікативних навичок. У подальших планах було інтегрувати цей напрям у власний творчий проєкт. Фотограф використовував відносно просте технічне обладнання, підкреслюючи, що вирішальне значення має не техніка, а вміння бачити кадр. До питань авторського права ставився стримано, вважаючи поширення своїх світлин у мережі ознакою їхньої популярності. У 2013 році реалізував мистецький проєкт «Инчий світ».Його головна мета — показати особливий, глибинний погляд на традиційну культуру Гуцульщини, відійти від буденного сприйняття реальності та допомогти людині знайти свою внутрішню силу. Виставки з цими світлинами проходили у Чернівцях, Івано-Франківську та інших містах.У 2021 році заснував YouTube-канал «ЛЕТ» (Лабораторія екстремальної творчості), на якому публікував відеоматеріали, присвячені традиційним бойовим практикам, ремеслам, гуцульській зброї, культурній спадщині українських Карпат Розробив та вдосконалив власну методику фізичного гарту з використанням бартки, що ґрунтувалася на аналізі традиційних тілесних і інструментальних практик Карпатського регіону. При формуванні методики використовувалися мотиви, пов'язані з опришківським рухом, компоненти традиційного гуцульського танцю аркан, зокрема його ритміка та координаційні принципи.

Особливою пристрастю у житті Руслана стало глибоке дослідження унікального гуцульського фольклору, звичаїв та автентичних традицій верховинського краю. Він провів неймовірну й масштабну роботу, детально вивчаючи історію та значення традиційного гуцульського топірця — бартки. Долучився внеском до встановлення національного рекорду найбільшої кількості барток на одній локації топірцями з власної колекції. У спадок майбутнім поколінням він залишив величезний архів унікальних фотографій із неймовірними краєвидами Карпат та обличчями місцевих жителів. Головною ж мрією та справою життя для Руслана було створення сучасного Музею Гуцульщини та Бартки. Через цю інституцію він прагнув назавжди зберегти для нащадків автентичну форму гуцульського топірця, а також багатство місцевого фольклору. Усі, хто знав дослідника, незмінно згадують його як людину з надзвичайно великим, чуйним серцем та щирою, доброю посмішкою. Його світла енергія, чесність та безмежна любов до гірського краю залишили глибокий слід у пам'яті громади. Руслан зумів запалити вогонь гордості за своє коріння не лише у серцях туристів, а й у душах власних синів — Миколи, Діми та Андрія. Його унікальна колекція та зібрані етнографічні матеріали стали справжнім скарбом і безцінним культурним надбанням Гуцульщини. Справа Руслана живе й сьогодні, надихаючи людей берегти та шанувати прадавні традиції предків.

На початку повномасштабної війни Руслан перебував у рідній Верховині. Не вагаючись ані миті, він став на захист Батьківщини. Ще до вторгнення був серед перших, хто долучився до територіальної оборони, уклавши контракт на службу, а згодом продовжив свій бойовий шлях у лавах Збройних Сил України.На фронті найважчим і найболючішим випробуванням для його мудрого серця стала трагічна смерть близьких побратимів. Попри весь біль утрат, найбільшим джерелом сили для чоловіка залишалася велика мета — повернутися додому живим. Він палко мріяв знову обійняти дружину Ірину, синів Миколу, Дмитра та Андрія, а також нарешті створити омріяний Музей Гуцульщини. Думки про мирне майбутнє, виготовлення автентичних барток та збереження фольклору тримали його дух у найважчі хвилини на передовій. Перебуваючи на бойових позиціях, Руслан завжди намагався зігріти й підтримати ближнього своїм словом, щирою посмішкою та турботою. Він завоював беззаперечний авторитет серед бійців, адже старався бути зразковим, чуйним та справедливим командиром для свого підрозділу. У найзапекліших зіткненнях із ворогом цей мужній воїн ніколи не ховався за спинами інших і завжди особисто йшов першим у бій. Його неймовірна відвага, чесність та людяність стали справжнім прикладом незламності для всіх побратимів по зброї. Навіть в окопах під обстрілами Руслан залишався вірним своїм життєвим принципам, захищаючи майбутнє своєї родини та всієї України.