Андрій Петрович Найденко

Андрій народився у місті Тираспіль (Молдавська ССР), земля якого завжди славилася своїм теплом, виноградниками та багатим культурним перетином. Це місто для нього завжди було символом дитинства, першим джерелом натхнення та відчуття безпеки. Андрій завжди згадував його з великою ностальгією, вважаючи його місцем, що сформувало його перші дитячі спогади та характер.

Батьки Найденко Петро Васильович та Найденко Олена Семенівна. Працювали як всі, хто жив в СРСР

У дитинстві Андрій разом із родиною переїхав до міста Малина Житомирської області, де пішов до Загальноосвітньої школи № 2. Він був надзвичайно допитливим учнем, тому щиро любив усі шкільні предмети. Особливо його захоплювала історія, а до своєї класної керівниці, Софії Юхимівни, він завжди ставився з глибокою повагою.

З ранніх років хлопчик почав захоплюватися механікою та конструюванням. Часто він проводив години, збираючи різні моделі та винаходи.

Серед улюблених занять було читання фантастичних книг. Героїчні пригоди та незвичайні світи завжди привертало його увагу, і він з захватом перегортав сторінки улюблених творів.

Щодо смішних чи цікавих історій з дитинства, наж unfortunately, зараз не можу поділитися жодною конкретною подією.

З ранніх років Андрій мріяв про велике майбутнє, проте життєві обставини та важкі випробування в родині внесли свої корективи. Попри постійну напругу та труднощі, які випали на його юнацькі роки, він не полишав своїх прагнень і мужньо долав усі негаразди.

Попри ці труднощі, Андрій знаходив втіху у своїх захопленнях. Він займався спортом і творчістю, намагаючись знайти себе і своє місце у світі.

Найближчим другом для нього став однокласник Решетько Володимир. Андрій був не лише другом, а й "душею компанії", завжди готовим допомогти та підтримати. Завдяки йому Андрій відчувався підтриманим і не самотнім у своїх поглядах.

У юнацькому віці на Андрія сильно вплинули події, пов'язані з розлученням батьків та складними відносинами в родині. Ці переживання допомогли йому стати міцнішою людиною та визначити свої моральні цілі, життєві принципи й плани на майбутнє.

У Андрія два сини. Старший син зветься Артем від першого шлюбу, а молодший син від другого шлюбу - Кірілл.

Андрій намагався виховувати своїх дітей так, щоб вони стали справжніми особистостями. Щодо старшого сина, на жаль, виховання не було повноцінним, оскільки з його мамою Андрій розлучився через відсутність спільних інтересів та духовної близкості. Стосовно молодшого сина - він приймав дуже велику роль у його вихованні, формуючи у ньому основні риси сильної, самодостатньої людини. Це виховання дало свої плоди, адже Кірілл виріс гідним свого батька Героя. Між ними був тонкий, невидимий зв'язок, зрозумілий тільки їм двом.

Андрій залишив своїм дітям найцінніший урок мужності, коли він пішов захищати Батьківщину у 2022 році.

Цей вчинок став уроком мужності, який сини отримали від нього.

Андрій почав свою кар'єру без якоїсь конкретної першої роботи, оскільки весь час проводив у пошуках та дослідженнях у різних сферах. Він був завжди у творчому пошуку і не зупинявся на одному місці. Його головною мрією було створення ідеального світу, де пануватиме добро.

Протягом свого життя Андрій постійно досліджував нові галузі та займався різноманітними проектами. Він не мав стандартної кар'єри, але завжди віддавав себе повністю усім справам, якими займався.

Хоча у Андрія немає значних досягнень або нагород у своїй кар'єрі, він завжди пишався своєю відповідальністю. Незалежно від того, де він працював, він завжди віддавав себе на всі сто виконуючи свої обов'язки. Ця риса його характеру завжди була прикладом для інших.

Одним з найважливіших професійних принципів для Андрія була відповідальність. Він завжди віддавав себе роботі, яку виконував, незалежно від того, чи було це служіння на підприємстві, чи приватна справа. Цей принцип допоміг йому заробити шану серед колег та співробітників, і став прикладом для побратимів, зокрема, для його службовців у 71-ї окремій аеромобільній бригаді, де він прийняв важливе рішення служити Батьківщині.

Андрій після себе залишив у спадок цінність вірності собі. Він завжди прагнув бути справжнім і відвертим у всіх своїх діях та вчинках. Ця цінність підкреслювалася у всіх сферах його життя, від роботи до особистих стосунків.

Ми згадуватимо його, як людину честі, гідності, яка заслуговує на повагу. Андрій завжди був підтримкою для мене, для близьких і друзів, для сина, завжди готовий допомогти в скрутну хвилину. Ми запам'ятаємо його як людину, на яку завжди можна було розраховувати.

Незавершеною справою, яку Андрій розпочав, і яка продовжується, є спадщина, яку він залишив своєму синові Кіріллу, який розділяв його погляди. Він вірив у свого молодшого сина і поклав у нього надії на розвиток і підтримку справи, яку він розпочав. Молодший син відчуває відповідальність перед спадщиною свого батька і має надію, що зможе достойно продовжити його справу.

Особливим захопленням Андрія була езотерика, хоча у нашому суспільстві це сприймається не однозначно. Але він навіть написав книгу, яку на жаль, видати не встиг. Його захоплення базувалося на тому, що людина - це самодостатня особистість, як здатна творити, пізнавати, саме такі якості він розвива у собі. Він все життя намагався донести цю істину друзям, родині, чимось нагадуючи філософа Епохи Відродження, коли ті протистояли загальноприйнятим стандартам суспільства. На жаль, не всі могли зрозуміти його погляди, особливо шкода, що цього не сприймав старший син, адже він став священником і для нього ця тема була табу, тому в останні роки вони зовсім втратили духовний зв'язок обмежуючись формальним спілкуванням. Серед тих, хто розумів Андрія став молодший син, який був дуже близький з ним і перед війною проживав разом з татом, ставши його відрадою.

Військову службу Найденко Андрій Петрович проходив в 71-шій окремій аеромобільній бригаді на посаді водія відділення взводу охорони роти управління батальйону управління, звання - солдад, позивний «Лімузин». Загинув під час виконання бойового завдання із захисту територіальної цілісності Батьківщини, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації проти України в районі ведення бойових дій біля населенного пункту Волохівське Харківської області. В бригаді поважали за чесність, відповідальність, відданість до останнього подиху, адже виконуючи бойове завдання - своїм вчинком врятував побратиму життя! За цей мужній вчинок посмертно відзначений державною нагородою — орденом «За мужність» III ступеня. Відповідне рішення закріплено в офіційному Указі Президента України №29/2025 від 14 січня 2025 року. Слава Герою України!