Михайло Борисович Поздєєв

Герой народився в мальовничому місті Суми. Місто славиться своїми зеленими насадженнями та квітами, а також річками, озерами, водосховищами, парками, скверами та багатьма фонтанами. Суми мають цікаву історію і зберігають багато традицій, зокрема святкування дня міста та свята вишиванки. У центрі міста навіть є найдовша вишиванка. Герой завжди згадував своє рідне місто з теплотою, любив проводити час на природі, рибалити та відпочивати з друзями.

Батьків звуть Валентина і Борис. Мати працювала головним бухгалтером, а батько - токарем. Одним з особливих моментів пов'язаних з батьками було очікування на свою першу дитину. Тоді ще не було можливості дізнатися стать дитини за допомогою УЗД, і тому батько дуже хотів хлопчика. Але на світ з'явилася дівчинка, і він був дуже засмучений, навіть плакав. Але коли народився Міша, друга дитина в сім'ї, тато був радісний. Діти були погодками.Народилися в січні 1983 та 1984 років.

Батьки познайомилися в місті Суми, де народилися і де жили.

У дитинстві Міша ходив до дитсадка "Маринка", де вже з трьох років мав симпатію до дівчинки на ім'я Карина. Він навіть просив купувати їй подарунки. Пізніше він вступив до школи №25.

Улюбленим предметом для Міші була праця, а улюбленою вчителькою - вчителька з математики Софія Моїсеївна.

У дитинстві Міша любив грати з солдатиками та на приставці, а також грав із сестрою в ляльки, навіть шив для них одяг.

Одна з цікавих історій зі школи - коли в четвертому або п'ятому класі він товаришував з трьома дівчатами, яких всіх звали Юля. дівчата грали в хокей на траві, і Міші було цікаво спілкуватися з ними. Одного разу на початку осені бабуся однієї з Юль запросила їх на Косовщинське водосховище на прогулянку. Щоб показати, що він загартований, що справжній хлопець пішов купатися, але вода була дуже холодною. Міша змерз, але виду не показав. Потім захворів.

Міша обожнював футбол та футболіста Роналдо, збирав інформацію про відомих футболістів з різних клубів та тримав її в окремій папці. Він також часто грав у футбол з друзями та мав дві футболки з номером 9, яким грав саме Роналдо. Щодо книг, він більше полюбляв переглядати мультфільми та дитячі фільми, а улюбленою казкою була "Червона Шапочка". Взагалі, Міша любив казки, де добро перемагало зло. Улюбленим фільмом був фільм "Сам вдома", переглядав безліч разів.

У юності його мрією було стати військовим, що відобразилося у відмінному виконанні вправ у класі по військовій підготовці та отриманні грамоти. Однак, під час вступу на військову спеціальність, він не здав один норматив з фізичної підготовки.

Після цього він вирішив піти в армію і почав дуже інтенсивно займатися спортом. Він виготовив різні тренажери, займався бігом, тенісом, сплавами на байдарках, а також відвідував тренажерний зал. Він став активним учасником усіх спортивних заходів і ретельно працював над розвитком мускулатури.

Найближчими друзями в цей період були Артур, Ярослав, Володимир, Сергій, а зі служби до друзів додався ще і Олександр.

На юнацьке життя найбільше вплинуло розлучення батьків, після якого він став головним чоловіком у сім'ї.

Михайло мав двоє дітей - дівчат, яких звуть Анна та Аліна. Він дуже тішився народженням своєї доньки Анни і приділяв їй багато уваги, допомагаючи у всіх аспектах життя. Також він був присутнім на пологах під час народження Аліни і провів перші миті її життя поряд. Михайло активно грав зі своїми дітьми, навчав їх їздити на велосипедах та роликах, а також весело проводив час, ліплячи снігових баб та запускаючи феєрверки на Новий рік.

У сім'ї Михайла була особлива увага до святкування днів народжень, де подарунки та торти обиралися за вподобанням дітей. Також вони проводили час разом на різноманітних заходах та подорожували, відвідуючи море та інші цікаві місця. Михайло намагався передати своїм дітям цінності сім'ї, поваги до старших, доброти та ввічливості.

Діти найбільше цінували відносини з батьком за його дружній підхід, уважність, порядність та правдивість. Вони пам'ятають та згадують ці моменти з великою вдячністю, оцінюючи уроки та поради, які отримали від батька.

Після закінчення училища Михайло продовжив своє навчання в Сумському Університеті заочно на напрямку машинобудування. Вибір цього напрямку був обумовлений його прагненням розвиватися в обраній професії, яку він отримав після закінчення училища.

Поза навчанням в університеті, він був активним на виробництві, що свідчить про його зацікавленість у практичному використанні отриманих знань.

Щодо улюблених предметів або викладачів, конкретних деталей не говорив. Проте можна припустити, що він відчував певний інтерес або зацікавленість у певних аспектах навчання.

Однією з цікавих історій зі студентського життя було знайомство з Вадимом, з яким він спілкувався у групі. Ця дружба стала дуже близькою, і Вадим навіть став кумом та хрещеним батьком Аліни.

Кар'єра Міші почалася з роботи токарем 4 розряду, після чого він піднявся на 5 розряд. Після закінчення університету йому було запропоновано стати майстром цеху, але він відмовився від цієї посади. Незважаючи на відсутність нагород, Міша завжди отримував подяки за свою професійність і вміння. Він пишався тим, що міг виготовляти деталі різних класів складності і завжди дотримувався принципу "людина слова", виконуючи свої обіцянки.

Михайло залишив після себе низку цінностей, які він вважав важливими у житті: людяність, порядність, чесність, справедливість, повагу до старших, взаємодопомогу, ввічливість та відданість своїй справі.

Після його смерті в спадок передалися особливі речі, серед яких був прапор України, орден за Мужність ІІІ ступеня, посвідчення Почесного громадянина міста Суми, серебряні підвіски з ім'ям тата, грамота Почесного донора України та нагородження за участь в різних спортивних та інших заходах. Також в спадок передалися особові речі та багато альбомів з фотографіями.

Близькі люди завжди згадують Михайла з теплотою та повагою. Вони відвідують його могилу на Алеї Слави, замовляють панахиди, а також відвідують різні місця пам'яті, де встановлені пам'ятні дошки та пам'ятні знаки. Вони також беруть участь у різних заходах, присвячених пам'яті Михайла.

Справа, яку він розпочав, продовжується у його дітях. Старша донька вступила до НАВС міста Київ по спеціальності "Право" і планує продовжити справедливість та чесність свого тата. Менша донечка ще не визначилася з майбутньою професією, але з урахуванням спадкового дороговказу від батька, ймовірно, вона також зробить щось важливе та корисне для суспільства.

Михайло не був учасником бойових дій під час АТО. Він виявив бажання підписати контракт, але вирішив залишитися вдома через хворобу матері, яка потребувала його підтримки та допомоги. Тільки Михайло знав про хворобу матері та обставини, що перешкодили вступу до АТО.

З першого дня повномасштабного вторгнення став на захист свого міста. Вже о 10 годині був у военкоматі. Рішення прийняти участь у захисті прийшло відразу, так як відчував обов'язок захищати свою Батьківщину. Найбільш запам'ятав перший день, коли відбувся бій біля артучилища міста.

Головною мотивацією була любов до Батьківщини та сім'ї. Відчував, що саме він повинен допомагати в цей важливий період. Підтримував інших учасників війни, проявляючи підтримку як побратимам по ТРО, так і у бригаді "Магура". Таким чином допомагав не лише собі, а й своїм товаришам у складний час, загинув рятуючи побратимів.

23.01.1984 — 10.06.2023

Стрілець-снайпер 47 окремої механізованої бригади «Маґура» ЗСУ

Почесний громадянин міста Суми (посмертно)

Кавалер ордена «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)

Михайло Борисович Поздєєв народився 23 січня 1984 року в місті Суми. Тут пройшло все його життя — навчання, робота, спорт, сімейні радощі, і, на жаль, остання дорога. З перших днів повномасштабної війни Михайло без роздумів став на захист рідного міста, а згодом — усієї України. Загинув 10 червня 2023 року в районі села Мала Токмачка Запорізької області під час виконання бойового завдання. Йому було лише 39.

Михайло навчався в школі №25, після чого закінчив ПТУ №2.

Пройшов строкову службу в лавах Збройних Сил України,

Після повернення розпочав трудовий шлях на ПАТ «Сумське НВО ім. Фрунзе», де працював токарем 5-го розряду, паралельно здобуваючи вищу освіту у Сумському державному університеті. Пізніше продовжив роботу у ТОВ «Азімут» та ТОВ «Тріз ЛТД» — також за фахом. Колеги пам’ятають його як уважного, чесного і доброзичливого професіонала.

У мирному житті Михайло був Почесним донором України — мав рідкісну групу крові і багаторазово здавав кров, рятуючи інших. За внесок у донорство був нагороджений грамотою Сумської міської ради.

Він мав чіткі життєві принципи: справедливість, чесність, турбота про ближніх, безмежна любов до своєї країни. Захоплювався риболовлею, збиранням грибів, обожнював теніс, грав на гітарі. Неодноразово представляв рідне підприємство на міських і обласних змаганнях, активно брав участь у спортивних заходах і сплавах на байдарках.

Михайло був опорою та гордістю своєї родини. Вірний чоловік, турботливий батько для двох донечок — Анни та Аліни, син і брат. Для близьких він був більше ніж рідна людина — він був серцем сім’ї, її опорою та прикладом. Його любов до життя, щирість і доброта залишили по собі глибокий слід у серцях усіх, хто його знав.

З 24 лютого 2022 року — з перших годин повномасштабного вторгнення — Михайло добровільно став до оборони рідного міста Суми. 26 лютого долучився до лав територіальної оборони, а вже з 7 вересня 2022 року — став військовослужбовцем ЗСУ. Служив у складі 47 окремої механізованої бригади «Маґура» на посаді стрільця-снайпера. Брав участь у найгарячіших напрямках, показуючи мужність, витримку, вірність побратимам і присязі.

10 червня 2023 року, під час виконання бойового завдання у районі населеного пункту Мала Токмачка Пологівського району Запорізької області,

у перші дні українського контрнаступу, Михайло загинув, прокладаючи шлях для наступу підрозділів.

Підірвався на міні, рятуючи побратимів, під вогневим прикриттям ворога та атаками дронів-«Ланцетів».

Похований 16 червня 2023 року на Алеї Слави Ново-Центрального Баранівського кладовища у рідному місті Суми.

27 березня 2024 року Михайлу Поздєєву посмертно присвоєно звання Почесного громадянина міста Суми.

17 липня 2024 року він був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Триває розгляд петиції про присвоєння звання Героя України (посмертно).

Додаю цей родовід щоб залишився як пам'ять для нащадків.

КНИГА ПАМ'ЯТІ ТА РОДОВІД СІМ'Ї ПОЗДЄЄВИХ-ВАКУЛ «Поки пам'ятаємо свій рід — наш рід живе». Цей літопис — свята пам'ять про унікальне переплетення міцних українських та слобожанських родів, чиї долі загартувалися у випробуваннях XX та XXI століть. Наше коріння тримається за рідну землю Сумщини, полите потом праці нашої родини та кров'ю її героїв.

І. БАТЬКІВСЬКЕ КОРІННЯ (Славний рід Вакул із села Сіробабине)Прадід: Григорій Вакула, корінний житель Лебединщини.Дідусь: Микола Григорович Вакула, який тримав господарство та виростив синів у селі Сіробабине. Його син Іван Миколайович став улюбленим на все село музикантом-баяністом.Батько: Афанасій (Опанас) Миколайович Вакула (1924–1996 рр.) — фронтовик, мужній ветеран Другої світової війни, який пройшов важкі бої, повернувся з нагородами та відбудовував рідний край.

ІІ. МАТЕРИНСЬКЕ КОРІННЯ (Козацький рід Приходьків з хутора Печені)Прадід: Максим Приходько та прадід Никонор — вільні люди слобожанського гарту.Дідусь і бабуся: Максим Максимович Приходько та Василина Никонорівна, які тримали лад на затишному хуторі Печені, виховуючи дітей у любові до землі та праці.Мати: Віра Максимівна Вакула (Приходько) (1934 р.н.) — яка народилася на хуторі Печені, пройшла крізь воєнне дитинство і принесла в родину душевну мудрість та тепло.

ІІІ. ЛІНІЯ ЧОЛОВІКА (Рід Поздєєвих та Матузних)Батько чоловіка (тесть): Аркадій Поздєєв, який приніс у родину давні традиції та незламний характер майстрових людей із далекої Мордовії.Мати чоловіка (свекруха): Софія Павлівна Поздєєва (Матузна) — донька прадіда Павла Матузного, представниця автентичного слобожанського роду майстрів із мальовничого села Грунівка на річці Псел.Чоловік: Борис Аркадійович Поздєєв.

IV. НАША ОСОБИСТА ІСТОРІЯ ТА СВЯТА ПАМ'ЯТЬ (Місто Суми)У місті Суми поєдналися ці великі дороги. Тут я, Поздєєва (Вакула) Валентина Опанасівна, разом із чоловіком Борисом Аркадійовичем будувала життя, працювала та виховувала дітей.НАШ ГЕРОЙ — МІЙ СИН: ПОЗДЄЄВ МИХАЙЛО БОРИСОВИЧ.Мій любий, дорогий син, який став на захист рідної України. Він віддав своє життя у боротьбі за свободу і мирне майбутнє нашої землі. Михайло увібрав у себе найкращі риси своїх предків-фронтовиків: мужність батька Афанасія, сміливість козаків Приходьків та стійкість роду Поздєєвих. Його подвиг — це вічний біль мого материнського серця і найбільша гордість нашого роду. Його ім'я назавжди висічене в небі України.

ПРОДОВЖЕННЯ РОДУ — МОЇ ВНУЧКИ: АННА ТА АЛІНА.Дві прекрасні доньки мого сина Михайла. Вони — наш найтепліший промінь світла, жива душа свого тата, його гордість та продовження. Анна та Аліна зростають у місті Суми, оточені нашою любов'ю, і саме їм належить нести родинне знамено у майбутнє, берегти пам'ять про свого батька-Героя та передавати цей величний літопис наступним поколінням правнуків.Низький уклін усім нашим предкам, які відбудовували і захищали цю землю. Вічна і світла пам'ять моєму синові Михайлу. Наш рід живе і житиме далі!