Мені років зо 5, зовсім малий, а Ти - вже був постарше, але кожного разу, коли мама лишала мене в тітки Ані, на Ровені, Ти завжди грався зі мною. Ми разом ганяли м'яча, крадькома ходили на верхню заправку, на ставок, ловили раків... Чому ті раки були такі цінні - я досі не знаю, але ще тоді, малий і несвідомий, я розумів всю важливість справи: то було "діло" зі старшим братом! А той Твій ровер "Україна"?... Оббиті коліна і руки, бо я малий і грубий "бойчик" не доставав до педалі, але Ти навчив мені їхати попід раму. Скільки гордості і впевненості було,коли я летів Твоїм прогоном на Україні - бо то мені лишив і довірив ровера мій Старший Брат! Ми росли разом, виховувалися. Але, скоріше, ти - виховував мене, давав цінні поради, завжди був підтримкою, найкращим другом, якого дає нам доля. Ти - частинка не лише мого дитинства, юності, ТИ - частина моєї душі! Як сильно я хотів би, щоб під твоєю хатою на Ровені була припаркована "Україна" - а попереду ще ціле життя... Дякую тобі, Братику, за споріднену душу в тобі - Іванку!»