Артур Петрович Таран

Артур народився в селищі Кіровське, що зараз офіційно носить історичну назву Обухівка, Дніпровського району Дніпропетровської області. Саме це місце, де знаходився його рідний дім, він вважав своєю малою батьківщиною. Тут пройшла значна частина його дитинства та юності. Обухівка розташована в мальовничому регіоні Придніпров’я, який історично тісно пов’язаний із козацькою добою

Провулок Мужності, де знаходився будинок сім'ї, став важливим символом для Артура. Ця назва стала частиною його життєвого шляху і надала особливого значення його перебуванню в цьому місці. Обухівка, розташована біля Дніпра, відома своєю спокійною атмосферою і близькістю до природи.

Хоча згодом мати та син переїхала до Білорусі, в місто Гомель, де Артур навчався та працював, він завжди зберігав зв'язок зі своєю рідною Обухівкою. Щороку вони поверталися до України, і ці поїздки мали для нього велике значення. Тут він зберігав дитячі спогади та зустрічався з рідними та друзями, зокрема, з дитячим другом Андрієм Греченком, який також загинув, захищаючи Україну.

Батько сім'ї, Петро Іванович Таран, мав складну долю, він був людиною з пронизливим розумом і сильним характером, але через проблеми зі здоров'ям залишився частково паралізованим у ранньому віці. Незважаючи на це, він завжди залишався людиною з міцним внутрішнім стрижнем. Артур усім серцем дбав про бабусю та батька. Коли ж бабуся померла, він залишився єдиним, хто віддано доглядав за паралізованим батьком.

Мати, Наталія Володимирівна Середицька, працювала у військовій частині під Києвом як телефоністка у званні єфрейтора. Вона була працьовитою та наполегливою жінкою, яка завжди ставила сім'ю на перше місце. Після одруження вона приділяла багато часу створенню стабільних умов для родини та дитини, не уникаючи важких рішень. Зараз Наталія Володимирівна проживає в Білорусі та на пенсії, важко переживаючи втрату сина.

Одним із особливих моментів для сім'ї стала історія вибору імені для сина. Петро Іванович вибрав для нього ім'я "Артур" на честь легендарного короля Артура, яке стало символом сили, гідності та внутрішньої сили для всієї родини.

Петро Іванович та Наталія Володимирівна познайомилися в складний період життя Петра Івановича, коли він потребував підтримки. Наталія Володимирівна проявила участь та допомогу, їхнє спілкування спочатку почалося через листування, а згодом переросло в особисті зустрічі. Цей зв'язок привів до створення сім'ї та народження їхнього сина, Артура.

Дитинство Артура було повним подій та вражень, які вплинули на його подальше життя. Навчаючись у місті Гомель (Білорусь), він закінчив загальноосвітню школу, де особливо вразили його малювання та креслення. В ранньому дитинстві він також відвідував дошкільний заклад в Обухівці (Дніпровського району), де починав перші кроки в навчанні та спілкуванні з дітьми.

У шкільні роки йому особливо подобалися предмети, пов’язані з візуальним мисленням і практичними навичками, такі як малювання та креслення. Ці заняття викликали щире захоплення та легко давалися хлопцеві.У дитинстві Артур мав кілька захоплень, які відображали його допитливість та уважність до деталей. Він збирав старі монети, марки та значки, цікавився їхньою історією та походженням. Також він виявляв інтерес до тварин, ставлячися до них з добротою та турботою. Допомагаючи брату-священнику в церкві, він проявляв щире співчуття та чуйність до людей, які потребували допомоги.

Мати Артура згадує один випадок зі шкільних років в Обухівці, коли його зошит показували на батьківських зборах. Вчителі сумнівалися, що він самостійно виконував письмові роботи, оскільки писав лівою рукою. Щоб розвіяти сумніви, Артур при всіх написав текст, довівши, що це справді його робота.Ще одна історія з дитинства Артура пов’язана з його неможливістю залишитися байдужим до чужих проблем. Він відмовився проходити повз людей, які просили грошей на їжу під церковними воротами, і повернувся до них, попри прохання брата. Ця риса співчуття та доброти була в ньому з дитинства.

У дитинстві Артур також любив традиційні ігри, проводив час на вулиці, грав у футбол та цікавився комп’ютерними іграми. Одним із його яскравих дитячих вражень був перегляд фільму "Хроніки Нарнії", який залишив глибокий слід як казка про боротьбу добра і зла.

У юності Артур мав різні мрії та інтереси. Йому подобався реп — він цінував ритм, подачу та виразність виконання. У певний момент він навіть просив придбати мікрофон і навушники, щоб спробувати себе у цьому напрямку. Хоча ця спроба не отримала продовження, вона показувала його інтерес до самовираження та готовність пробувати нове, попри невпевненість. Живучи в Білорусі, він завжди зберігав зв’язок з Україною та мріяв повернутися туди. З часом ця мрія здійснилася — він повернувся додому.

Як і багато хлопців, Артур любив активні заняття на свіжому повітрі. У дитинстві він проводив час на турніках, займався простими фізичними вправами, а влітку в Обухівці любив купатися на місцевому озері. Він також мав творчі здібності. Йому добре вдавалася різьба по дереву, що вимагала уважності та терпіння. Загалом він був схильний до практичної, творчої праці, і згодом обрав професію маляра, яка також поєднувала технічні навички та елемент творчості.

Найближчим другом у цей період був його брат Олександр. Їхнє спілкування не обмежувалося лише теплими розмовами — воно включало й типові для підліткового віку суперечки, емоційність та відстоювання власних, часто максималістичних позицій. Попри це між ними зберігався тісний зв’язок і взаємна близькість.

Найбільший вплив на юнацьке життя Артура мали близькі люди — мати, брат і бабуся. Вони були для нього важливою опорою та частиною його становлення. Водночас він рано сформував у собі внутрішню позицію відповідальності за власні рішення. Артур не схилявся до перекладання відповідальності на інших — навіть якщо його вибір був помилковим, він сприймав його як власний і готовий був нести за нього наслідки. Це ставлення було для нього своєрідною формою внутрішньої свободи — однієї з найважливіших цінностей у його житті. Він інтуїтивно відчував, що людина повинна мати мужність відповідати за власний вибір і залишатися чесною перед собою.

Університетські роки Артура почалися у Гомельському державному коледжі будівельників, де він здобув професію маляра. Обраний напрямок навчання був пов'язаний з будівельними та робітничими професіями, які вважалися стабільними та затребуваними. Під час навчання Артур проявляв зацікавленість у практичних та технічних дисциплінах, зокрема кресленні, де він успішно виконував завдання, вимагаючі точності та просторового мислення.

Поза навчанням Артур спілкувався з людьми, які поділяли його антивоєнні та гуманістичні погляди, і активно ставився до несправедливості та насильства. Пізніше він вирішив стати на захист своєї країни, розглядаючи це як життєвий вибір та обов'язок.

Під час студентських років Артур пройшов практику на великому підприємстві "Гомсельмаш", де здобував цінний досвід роботи. Його студентське життя було наповнене емоціями та першими почуттями, які допомогли йому дорослішати та набувати особистісний досвід.

Після проходження виробничої практики під час навчання, Артур отримав свою першу роботу на одному з найбільших підприємств Білорусі - «Гомсельмаш», де здобув серйозний трудовий досвід та застосував професійні навички на практиці. Після повернення до України, він працював на різних приватних підробітках, займаючись фізичною працею, а потім влаштувався на ТОВ «Дніпровський завод спеціальних труб», де отримав стабільну роботу.

Хоча в мирному житті Артур не отримав професійних нагород, його керівництво та колеги відзначали його працьовитість, відповідальність та наполегливість. Особливо важливою для нього була турбота про родину, де він доглядав за паралізованим батьком та хворою бабусею, поєднуючи це з роботою та щоденними труднощами.

Артур пишався тим, що може чесною працею підтримувати родину та бути корисним близьким. Він цінував можливість бути потрібним іншим, спокійно ставився до важкої фізичної роботи та вважав, що будь-яку справу потрібно робити якісно та відповідально.

У своїй роботі Артур найбільше цінував чесність, відповідальність та сумлінне ставлення до справи. Він вважав, що важливо не підводити людей, які на нього розраховують, та залишатися надійною людиною як у праці, так і в житті.

Артур залишив по собі цінності гідності, внутрішньої свободи та відповідальності за власний вибір. Він цінував чесне життя і намагався жити достойно в межах своїх сил. Ще з дитинства він не любив просити допомоги та уникав позиції жертви, надаючи перевагу самостійності, навіть якщо це означало відмову від чогось, здобутого неприродним або принизливим шляхом. Він вчився через власний досвід і помилки, але з часом починав цінувати набуті уроки. Для нього були важливими вірність близьким, повага до рідних і відповідальність перед людьми, які були поруч. Він любив афоризм-бідним бути не соромно. Соромно бути дешевим. Він був вірним своїм близьким, своїм друзям, своїй батьківщині. Його любов була сильнішою за смерть.

Особливих спадкових речей у традиційному розумінні не залишилося, однак у родині зберігаються особисті пам’ятні речі Артура. Зокрема, у брата залишилися його особистий шеврон із прапором України, браслет і запальничка, а також зібрана ним колекція значків і монет. Ці предмети мають для близьких символічне значення та нагадують про його життя, інтереси та особистий шлях.

Близькі згадують Артура як людину, яка починала свій життєвий шлях просто, як мільйони звичайних хлопців на землі, але прожила його з гідністю та внутрішньою силою. Для родини та друзів він залишається символом любові, гордості й ніжності. Його пам’ятають як добру, щиру людину, яка до кінця залишалася вірною своїм переконанням і своїй Батьківщині.

Артур не встиг розпочати окремих довготривалих справ у мирному житті. Його життя обірвалося надто рано, щоб реалізувати багато особистих планів і задумів. Водночас головною справою його життя стала захист своєї країни. Це рішення ві

Під час початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Артур перебував у селищі Обухівка Дніпропетровської області. У цей важкий період він доглядав за напівпаралізованим батьком, поєднуючи це з роботою та вирішенням побутових питань у перші місяці війни.

Звістку про початок повномасштабної війни Артур сприйняв болісно, особливо оскільки на нього лягли значні сімейні обов’язки. Після смерті батька він добровільно став до лав захисників України, усвідомлюючи свій обов’язок перед країною.

Цей період був одним із найважчих у житті Артура через сукупність особистих та зовнішніх обставин. Він залишився без можливості особистого спілкування з рідними, та з великим навантаженням відповідальності за хворого батька та життєві труднощі. Попри це, він зумів витримати цей етап та продовжував виконувати свої обов’язки.

Найбільшим джерелом сили для Артура було відчуття відповідальності перед країною та її людьми. Це дало йому мотивацію рухатися вперед і приймати складні рішення під час війни.

У найважчі часи Артур прагнув бути опорою для близьких: він усіляко підтримував матір та сусідку Галину Єрохіну, яка свого часу дуже допомогла їхній родині. Водночас величезною опорою для них стала взаємна допомога від брата Василя та сестри Олени Певневець — земляків мами з Білорусі, які вже давно живуть в Україні та активно волонтерять.