Це фото — один із тих простих, але безцінних моментів, коли ми були просто щасливі разом, працюючи на рідній землі. На наших руках — однакові браслети і ми неймовірно схожі. Тато завжди був до мене надзвичайно добрим. Нам не потрібні були довгі розмови — ми розуміли одне одного з півслова, з одного погляду. Мені просто було добре поруч із ним. Я пам’ятаю наші вечори за переглядом фільмів — ця спільна звичка залишилася зі мною і тепер, щоразу нагадуючи про ті затишні години. Він ніколи не вчив мене сухими лекціями — він вчив власним прикладом. Дивлячись на його "золоті руки", я мріяв стати таким же майстром у радіотехніці, як він. Кожен його рух, кожна полагоджена деталь були для мене уроком мужності, терпіння та професіоналізму. Дякую тобі, тату, за це тепло і за те, що навчив мене бути людиною