Олексій Юрійович В'ющенко

Народився в Одесі 24 грудня 1987 року. Перші 3 роки жили на Лузанівці, та з годом переїхали до Хаджибейського району.

В'ющенко Юрій Вікторович та В'ющенко Ольга, батьки Олексія, були досвідченими інженерами, які працювали в промисловості. Намагалися присвячувати увесь вільний час своєму єдиному синові, хоча часто бували в командировках та турботах.

Я знав його з дитинства: ми виросли в одному дворі, ходили до однієї школи і, в цілому, проводили майже весь час разом. У нашому класі Олексій завжди був найкращим у точних науках, було ясно, що його майбутнє буде пов'язане з наукою чи інженерією. В школі, в середніх класах він допомагав нам у навчанні. підтягував мене по геометрії, натомість я заповнював за нього контурні карти. Незважаючи на те, що Льоша був більш тихий, в нього були закохані усі дівчата класу.

У період своєї юності Олексій проявив себе як відмінний учень і запальний цінитель науки та техніки. Йому навіть вдалося отримати срібну медаль після закінчення школи в 2005 р. Олексій мріяв проектувати та будувати кораблі, які він бачив щодня, коли навідувався до дідуся. Це він привчав його до моделювання та проектування. В 16 років Олексій батька. Це вплинуло на його характер та він став більш закритий.

Після закінчення школи Олексій вступив до Одеського національного морського університету, на Суднобудування. З багатьма своїми минулими знайомими він втратив зв'язок, лише з кількома найближчими друзями вдалося продовжити спілкування. Там він познайомився зі своєю майбутньою дружиною, Христиною. Вони були безумно схожі, ми, його друзі, тоді жартували, що вона насправді його давно загублений близнюк. Досить швидко вони одружилися.

Олексій легко зміг знайти роботу після університету, спочатку молодшим науковим співробітником на невеликому підприємстві. З часом він виріс до повноцінного інженера-суднобудівника. Нажаль, ми, його близькі, мало знаємо про його робочу діяльність, оскільки значна частина його роботи була засекречена.

У 2011 році Олексій отримав пропозицію працювати на компанію, яка виробляла корабельні мотори. Там він втілював у життя ті ідеї, про які розповідав на наших зустрічах з друзями. Я помʼятаю, що нічого не розумів з того, про що він казав, але його палаючі очі давали розуміння, що він точно знає що робити і як. Олексій з дружиною жили поблизу Амстердаму, у містечку Ульм. Там він знов міг бачити кораблі. Як далеко, у морі, так і перед собою, на виробництві. Як він казав, це був його найкращій час. Улюблена справа, Христина та кораблі.

В останні роки життя Олексія почали турбувати серцеві проблеми. Ішемічна хвороба серця, хоча і протікала досить безсимптомно на початку, стала все серйознішою. У 2020 році Олексій пережив перший інфаркт, у 2021 відбулася раптова зупинка серця, яка стала причиною його неочікуваної смерті.

Олексій залишив після себе добру памʼять серед друзів, родини й колег. Спадщина Олексія це 4 патенти, великі проекти та довід, який він встиг передати іншим інженерам. В складні моменти він завжди був поруч, готовий підтримати безумовно і без осудів. Його спадщина - це не лише його професійні досягнення, але й його внесок у щастя його близьких.