Ми товаришували із Сашком декілька років, перш за все в рамках спільноти автентичних танців. Ця спільнота ("громада", як завжди казав Сашко - чітко це пам'ятаю) спонтанно сформувалася завдяки гурту "Божичі" та музею Івана Гончара, де танці регулярно проводилися для всіх охочих. Шляхи наші розійшлися, з різних причин, десь після 2013 року, після чого ми вже не підтримували контакт. Розкажу історію нашого знайомства, щоб залишилось на згадку. Здається, це був грудень 2010 року. Ми познайомились на розклейці листівок ГО "Відсіч". Тематика листівок була щодо захисту української мови від посягань Партії регіонів, яка тоді активно качала тему двомовності. Для розуміння, це був перший рік президентства Януковича, і ситуація з використанням української мови в публічному просторі Києва була на два порядки гіршою, ніж сьогодні. На нашому "маршруті" розклейки були я, Сашко, і ще дівчина (її більше ніколи не бачив після того). На добрячому морозі ми години чотири клеїли листівки на стовпи та інші поверхні. Здається, розклеїли все, що було, хоч і в результаті дуже замерзли та виснажились. Так у спільній праці ми і познайомились. Це начебто і дрібний епізод. Проте він дає уявлення про те, хто, де, коли і чим займався та захисту яких цінностей безкоштовно присвячував свій час. В ті часи, коли це було зовсім не мейнстрімом. Потім ми з Сашком безліч разів перетиналися на різних акціях та подіях, і просто по життю. Я поважаю людей, котрі мало говорять і багато роблять. І вважаю, що саме на таких людях все і тримається. Сашка я запам'ятав саме таким. ... Непоправна втрата і біль. Ще одне безцінне і неповторне життя, яке забрала росія. Співчуття рідним та близьким. Сашко, друже, спочивай з миром.