Початок 2018 року, різдвяні свята на носі. Ми збираємось їхати в село, як зазвичай, щоб там відсвяткувати Різдво. Я тоді ще жила з Фігурними. Тож Саша приходить якось до мене і каже: - Нат, допоможеш зробити різдвяну зірку? Хочу з Северином поколядувати, але щоб по-трушному було. Ще роздрукуй, будь ласка, колядки, щоб вивчити. - Доообре, все зробимо. Я з вами піду, люблю такий двіж. Змайструвала я ту зірку. Боооже, як же нею Саша тішився. І простенька же була, з картону. Потім ще стрічки причіпила. А йому за радість) Палицю знайшов, зробив так, щоб вона крутилась. Колядки роздрукувала, по дорозі в село їх вчили. Одним словом - підготовились) А вже як настав час іти колядувати, то вирушили з тою зіркою в дорогу, болото місити)) Бо погода була страшено не зимова. Северин по дорозі впав в те болото, з ніг до голови замастився. Поки ми в хрещеної були, то Саша побіг за новим одягом для малого. Класний вечір був… А на наступний рік так сталось, що та зірка в селі залишилась, а Саші знову закортіло подвіжувати, уже у Вінниці. Він сам сів, зробив зірку, протестив її, зібрав малюків і пішов по району) Потім ще до мами поїхав із зіркою. А приїхав без. Каже: “Племінникам так вона сподобалась, що захотіли в Київ забрати. Нічого, ще зробимо…”