Олексій Юрійович Солоданюк

Олексій народився в с. Вишнівка, Погребищенського району, Вінницької області, згодом, в 1999 році сім'я переїхала до Черкаської області, с. Склименці.

Батько - Солоданюк Юрій Степанович та мати Солоданюк Тамара Миколаївна, одружились в 1996 році. В тому ж році з'явився на світ - Олексій, ріс чудовим та допитливим хлопчиком. Через рік в нього з'явився молодший брат - Богдан.

В 2002 році пішов до першого класу в с. Заріччя. Навчався добре, брав участь у багатьох спортивних змаганнях, займав перші місця. Улюбленим предметом в школі була історія. Був компанійським, цікавився багатьма речами, пробував себе в грі на гітарі, любив грати в футбол, допомагав батькам по господарству.

Потім, в 2011 році, після 9 класу, Олексій вирішив продовжити навчання 10-11 клас в Корсунь-Шевченківському ліцеї з фізико-математичним нахилом.

Після школи, в 2013 році, вступив до національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут ім. Ігоря Сікорського", де здобув ступінь вищої освіти бакалавр, спеціальність: інженерна механіка.

Вже будучи студентом почав працювати, спочатку приїжджав до батьків в село на літо і підробляв на місцевому сільськогосподарському підприємстві. В Києві, будучи студентом мав декілька різних підробітків і майже завжди мав роботу.

Ще будучи студентом був учасником Революції Гідності, де отримав травму під час розгрому студентів "беркутівцями".

Також знаходив час на навчання та на друзів. Будучи на 2 курсі познайомився зі своєю майбутньою дружиною Катею.

В 2016 році навчався на військовій кафедрі на базі університету, так як з дитинсьва мріяв бути військоим, але не склалось. Закінчив її та отримав військове звання офіцера запасу - молодший лейтенант.

Після університету працював в компанії "Сімакс Україна", яка продає та здає в оренду будівельні люльки. Посада: інженер-механік. Займався тим, що налаштовував роботу люльок на будівництві.

Згодом, в 2020 році, звільнився та працював деякий час помічником автоелектрика на СТО.

З 2021 року працював слюсарем-ремонтником в компанії "Стандарт-Пак-Центр", де налаштовував та займався ремонтом вантажних роботів, які перевозили посилки на інноваційному терміналі Нової Пошти.

Безпосередньо перед повномасштабним вторгненням, паралельно з роботою, навчався на Front-end та Back-end розробника сайтів.

В 2019 році Олексій зробив пропопозицію своїй дівчині Каті і в 2020 році вони одружились. Вони разом почали будувати спільне життя, мріяли, подорожували та підтримували один одного

В 2023 році в них народилась донька - Соломія, яка дуже схожа на тата. Олексій дуже любив доньку та намагався хоча б раз на декілька місяців вирватись зі служби на день, щоб побачити сім'ю. На момент загибелі тата їй було всього 6 місяців.

Олексій жив та прюцював у Києві, навчався. Любив фізичну активність, якийсь час ходив на бокс, потім займався спортом на брусах. Цікавився історією, зокрема другою світовою війною, та загалом політичною ситуацією в країні. Перед самим повномасштабним вторгненням відвідав Чехію та Німеччину, мріяв багато подорожувати.

З початком повномасштабного вторгнення чоловік пішов до військкомату. Батькам сказав: «Тату, хто як не я? Я їх в селі чекати не буду. Це не та нація, яку можна пустити і якій можна довіряти. При цій нації розвитку в України немає, майбутнього немає. Майбутнє України – європейське». Згодом був мобілізований до ЗСУ. Проходив службу в лавах 65-ої окремої механізованої бригади. Обіймав посаду заступника командира роти по озброєнню. З початку липня 2023 року виконував обовʼязки командира роти.

Виконував бойові завдання, наступальні дії у районі населених пунктів Нестернянка, Пологи, Ротобине та ін. Олексій прагнув будувати нову армію, відходячи від радянських стериотипів. Завжди був хоробрим та відважним, став прикладом для особового складу.