Коли наше село опинилось на лінії розмежування і навколо гриміли обстріли, багато хто не знав, з чого почати евакуацію. А в кого була худоба — то взагалі біда. Я пам’ятаю той день, коли треба було різати корову, і не було до кого звернутись. Але Ростик — відгукнувся без вагань. Ми тоді працювали під постійною загрозою: кожні десять хвилин мусили спускатися в укриття. Але він не покинув мене. Не обіцяв, не роздумував — просто був поруч. Працював, допомагав, жартував, намагався розвіяти страх і напругу. Таким я його і запам’ятав — відданим, людяним, справжнім. Тоді він взагалі не вживав спиртного, але пам’ятаю, як із захопленням говорив про моє домашнє вино. Йому воно справді припало до смаку — навіть просив рецепта. Мені було дуже приємно. Ростик був героєм - він в найважчі часи залишався людиною. Не боявся труднощів, не проходив повз чужу біду. Ти назавжди залишив в моїй памʼяті світлий слід Низький уклін твоїм батькам за такого сина.