Ростислав Олександрович Пугачов

Коли згадую Ростислава, перед очима постає допитливий хлопчик, який завжди уважно слухав на уроках і цікавився всім новим. Він добре навчався, був відповідальним і старанним, завжди прагнув зрозуміти більше. Ростик, як і всі діти, любив перерви – бігав, грався, сміявся разом із друзями. Одного разу під час "доганялок" він зламав ногу, але навіть тоді не втрачав оптимізму, терпляче долав труднощі й продовжував навчатися. Його доброзичливість і повага до інших робили його справжнім другом, а ввічливість і щире ставлення до дорослих – гідним прикладом для однолітків. Ростик залишив у серці світлий спогад – про дитячу безпосередність, наполегливість і доброту. Його усмішка, його щирість назавжди залишаться з нами.

Яким я пам’ятаю Ростислава? Пам’ятаю його жвавим, кмітливим, із щирою, широкою усмішкою, а головне – надійним. Я завжди намагалася спілкуватися з учнями, як із дорослими, і це спрацьовувало. У пам’яті спливають численні епізоди зі шкільного життя. Ми з вами любили всі пори року. Пригадую, як навесні ходили чистити лугові кринички, рятували березову галявину від браконьєрів. На виховну годину «Живильна водиця мого села» Ростик приніс ілюстрацію, на якій красувалися кринички вздовж лугової дороги. Він вирахував і доводив, що через кожні двадцять метрів там потрібно викопати джерела. Зібралася група небайдужих хлопців (пригадую, що з нами були Діма Горбань, Ігор Навроцький), і разом ми викопали та облаштували одну з криничок за Митровою поляною, де був сильний струмковий потік води. А влітку ми ходили на так званий «пікнік»… Пригадайте ці фотографії. На них немає Ростика, бо він нас фотографував. На жаль, спогади – зі сльозами на очах... Ніколи, ніколи не загоїться в серці болюча рана втрати. Я знаю, що будуть у нас ще весни… Країна від зла воскресне. Та не обійняти нам вірного друга... Він небо миру тримає над нами. Герой вічно житиме в наших серцях!

Я памʼятаю той день, коли відвозила Ростислава до військкомату. Він обіцяв нам повернутись. І от одного дня на порозі зʼявився Ростислав, хоробрий, мужній, справжній воїн, з посмішкою на вустах, хоча було видно його втому. "От я і повернувся". Це була відпустка. Я буду памʼятати цю посмішку все своє життя. Памʼятаю Ростика спокійним, тихим, добрим, вихованим хлопцем, на якого можна обіпертись у важку хвилину. Чуйним, турботливим, люблячим сином, братом, дядьком. Опорою для своїх батьків і близьких. Хай земля буде пухом, любий племінник. Вічна памʼять герою!

Не можна передати словами пекучий біль, який щоразу огортає серце, коли розумієш, що ще один воїн, покинувши рідну землю, став небесним ангелом-охоронцем. Одним із тих, чий світлий образ памʼять збереже навіки... Молодий, енергійний, сповнений жаги до життя український хлопець. Таким був Ростислав. В дитинстві разом з друзями любив ганяти на велосипеді, ловити рибу в ставку. А ще завжди допомагав своїм батькам: чи то майструвати щось у дворі, чи то працювати на городі. Він був їхньою опорою і надією. Як і всі молоді люди будував плани на майбутнє... А потім прийшла війна. Ростислав пішов захищати нашу землю. Він був справжнім воїном, мужнім, відважним. Він боровся за нас, за наші мрії, за наше майбутнє. І ось його немає... Він загинув як герой, захищаючи свою Батьківщину. Але Ростислав завжди залишиться в нашій памʼяті, в наших серцях. Він був справжнім другом, справжнім чоловіком. Герої не вмирають!

У памʼять про Ростика, мого двоюрідного брата, який віддав своє життя за Україну. Ростику не було страшно перед труднощами, він завжди був спокійний, мудрий і відважний. Памʼятаю як ми проводили час у бабусі влітку. Ростик навчив мене їздити на велосипеді, хоча я дуже боялася. Він показував мені як треба рушати, а потім підтримував, щоб я не впала. Його спокій і терплячість дарували мені силу не здаватися. Дуже скоро я перестала боятися, бо відчувала, що Ростик не дасть мені впасти, завжди підстрахує і допоможе знову. Він був чудовим вчителем. Ростику була властива неймовірна доброта, сміливість та відданість своїй справі. Він завжди був готовий прийти на допомогу, не питаючи про винагороду. Його сила духу, відданість родині та країні надихали всіх, хто його знав. Він був не тільки героєм на полі бою, але й людиною, яка у важку годину могла підтримати і підбадьорити, навіть не сказавши жодного слова. Ростику була притаманна рідкісна мудрість, яка дозволяла йому приймати рішення, що йшли на користь не лише йому, але й всім навколо. Ростику, ти назавжди залишишся в наших серцях. Твоя відвага, розум і доброта - це те, що ми будемо пам’ятати про тебе. Ти віддав своє життя за нашу свободу, і за це ми завжди будемо тобі вдячні. Ти справжній герой!

Дуже часто згадується образ Ростика.Без сліз не обійтися: немає нашої дитини. Ми рідко зустрічалися,бо жили не так близько,але спогади дуже приємні. Він завжди був добрим,спокійним,ніколи ні в чому не відмовляв. Ростик з радістю грався зі своїми меншими двоюрідними сестричкою та братиком, йому завжди було з ними цікаво. Він був першим помічником для бабусі. Дуже боляче і сумно. Війна забирає найкращих.

Неможливо повірити, але ми познайомились 18 років тому. Ростислав великий подарунок долі для мене - неймовірно розумний, гарний, ще й з дуже цікавим почуттям гумору. Твоє життя завжди на добрій, позитивній хвилі. Ти всім серцем любив свій край та село, хотів будинок біля озера, і мрія збулась. Колись, років 14 тому, ми їздили відпочивати в Хуст, і ти закохався в гори та озеро Синевир. Багато що робило тебе щасливим, цікаві проекти на роботі, поїздка до Чорнобиля - вражень було на місяць, стрибання роуп-джампінгу, невеличкі поїздки по історичним містам нашої Любої країни, кемпінг. Неймовірно розумний, з тобою завжди цікаво та весело. Дуже вдячна тобі за роки щастя та дружби, за все що навчив, та за те, як вплинув на моє життя. Здається що це якийсь абсурд, писати про тебе спогад, можна ж просто зустрітись, або подзвонити. Немов би просто страшний сон, і він ну ніяк не є реальністю.

Знаю тебе дуже давно, як дуже добру людину. Завжди було цікаво поговорити, я любила читати, а Ростік - це якась ходяча енциклопедія)) Я вважаю, що він був би чудовим вчителем, бо досі пам’ятаю деякі речі. Талант говорити про складні речі простими словами! Почуття гумору це ще одна риса, ми всі любили посміятися!! Це наш ʼʼЧендлерʼʼ з друзів)) Хто зрозуміє - той зрозуміє) Багато спогадів, як кудись ходили, чи їздили…завжди було легко і весело. На все мав свою думку, не під кого ніколи не підлаштовувався, дуже вірив у світле майбутнє нашої країни. Дуже шкода і не віриться, що так склалося. Дякую за все, що було!!

Ця втрата непоправна для усіх нас. Втрату рідної та близької людини завжди важко прийняти. Це жахливе потрясіння для всієї родини. Ростику, ти був добрим,розумним, чуйним хлопчиком.Чудовим сином, онуком, дядьком, братом, племінником для усіх нас. Спи , наш ангел ,спокійно і солодко. Вічність прийняла тебе в свої обійми. Ти гідно і стійко тримався. Пройшов всі найстрашніші муки. Для нас ти живий у серці та спогадах.

У глибокій пошані та з щемом у серці згадую Ростика. Жвавий, допитливий, добрий... Саме таким постає він у моїй памʼяті в щасливий час його безтурботного дитинства - шкільні роки. У цей період, в школі, на уроках історії, він вперше вивчав про війну, про її наслідки. Тоді ніхто з нас і уявити не міг, що вона стане нашою реальністю, більш того, фатальною реальністю для нашого Ростика. Ціною свого життя Ростислав здійснив найбільший подвиг справжнього чоловіка - віддав своє життя за цілісність і незалежність нашої держави. Йому тепер навіки 36. Серце крається від жалю... Низький уклін нашому Герою та його батькам, що виховали такого Сина. Вічна памʼять та шана Захиснику України.

Памʼятаю як Ростик приходив до нас додому, як він допомагав мені по університету. Як у Базаліївці дозволив покататися на своєму квадроциклі. Ростик завжди був радий допомогти та підтримати. Дякуємо за твій подвиг! Ти завжди в наших спогадах! Герої не вмирають!

Пам"ятаю Ростислава дуже позитивним, спокійним хлопцем. Мене завжди дивував його неймовірний кмітливий розум. Памʼятаю, що він багато працював і був відданим сім"янином. Вічна памʼять герою!

Коли наше село опинилось на лінії розмежування і навколо гриміли обстріли, багато хто не знав, з чого почати евакуацію. А в кого була худоба — то взагалі біда. Я пам’ятаю той день, коли треба було різати корову, і не було до кого звернутись. Але Ростик — відгукнувся без вагань. Ми тоді працювали під постійною загрозою: кожні десять хвилин мусили спускатися в укриття. Але він не покинув мене. Не обіцяв, не роздумував — просто був поруч. Працював, допомагав, жартував, намагався розвіяти страх і напругу. Таким я його і запам’ятав — відданим, людяним, справжнім. Тоді він взагалі не вживав спиртного, але пам’ятаю, як із захопленням говорив про моє домашнє вино. Йому воно справді припало до смаку — навіть просив рецепта. Мені було дуже приємно. Ростик був героєм - він в найважчі часи залишався людиною. Не боявся труднощів, не проходив повз чужу біду. Ти назавжди залишив в моїй памʼяті світлий слід Низький уклін твоїм батькам за такого сина.

Ростик...Дитино... Важко повірити в те, що більше не зможу побачити твоє соромʼязливо усміхне обличчя. Ти віддав свою молодість, своє життя, щоб ми жили. Низький уклін тобі, ГЕРОЮ. Батьки виховали справжню людину: чемну, добру, ввічливу, хоробру, сміливу. Шана і подяка Вам. Ваш син назавжди залишиться в нашій памʼяті. Слава Ростиславу.