Не вистачає слів, щоб висловити, як боляче втратити таку близьку людину -щирого, справжнього, відданого друга, таким був для мене Сєрий. Але, попри все, залишаються спогади, моменти, які житимуть у моєму серці. Я пам’ятаю нашу першу зустріч, нам було всього 10 років. Перед очима досі бачу твій джинсовий костюм, який був тобі “на виріст”- він виглядав дуже стильно і додавав тобі особливого шарму, а твоя спроба виглядати дорослим тільки підкреслювала цей образ. Ти був тоді таким смішним, непосидючим, який завжди впевнено першим шукав пригод і не боявся жодних авантюр. Починаючи з 7 класу і впродовж шкільних та студентських років, ми листувалися щодня. Ми говорили про все на світі: буденні справи, плани, фільми, спорт, музику, друзів, дівчат… і, звісно, про твою улюблену БМВ. Я й досі пам’ятаю твої цінні поради, твій голос, твою посмішку, погляд, твої жарти, розповіді про всілякі історії з друзями. Ти був таким, хто завжди простягне руку допомоги і не відвернеться, чи то пізня ніч, чи світанок. Наші розмови могли починатися не зі звичного «привіт, як справи?», а просто з повідомлення: «знаєш, шо тільки шо було…»і це після місяців мовчання. Але жодної прогалини не відчувалося, ми говорили так, ніби не припиняли розмову. Здається, це був саме той зв’язок, який не залежав ні від чого і не був привʼязаний до часу, коли без слів можна було зрозуміти і підтримати одне одного. Ти був справжнім, кмітливим, дотепним, уважним і дуже розуміючим. Я пам’ятаю, як ти спочатку вчив мене грати на приставці в «Черепашок-ніндзя» і ділився «секретними комбінаціями» на джойстиках, а потім- вчив їздити на машині і пояснював таку складну для мене, коробку передач; ті вечірні прогулянки Чернівцями, як ми рятували їжачка в парку, пам’ятаю перший похід у кіно на мультфільм, перший букет білих троянд..таких теплих моментів було безліч. І як ти настирливо просив мене попробувати сісти за кермо своєї першої БМВ і рушити з місця. Попри невдалі спроби, я таки рушила…правда, з ручним гальмом. Але ти так радів за мене, ніби я щойно виграла «Формулу-1». А твій особливий підхід до ситуацій і вміння підтримати, це окрема тема. Коли я була засмучена якоюсь ситуацією, і здавалося, що це найгірша проблема, ти завжди жартував і згадував історію про солому, яку ти спалив сусідам, і казав: «Це нічого, головне -сіно сусідам не спалити!» Навіть зараз, коли я потрапляю в неприємні ситуації, я зі сльозами на очах і посмішкою згадую твої слова, твій голос говорить : «Це взагалі єрунда, не хвилюйся, головне - сіно не підпалити сусідам». Ти залишив у моєму серці і пам’яті добрий слід. Приклад справжнього чоловічого характеру та поведінки, і за це велика вдячність твоїм батькам. Я досі розмовляю з тобою. І знаю, що ти це бачиш. Дякую тобі за все, і що був частинкою мого життя.