Сергій Олегович Осінцев

« Totus mundus inanis est sine ti» - твоє татуювання, сину, яке стало знаковим для мене…. Світ став порожнім без тебе… Саме так. Розумію,що треба якось жити . Але як!!? Коли в тому » якось» не буде тебе , твого голосу , посмішки , жартів … Все залишилось в щасливому «колись» , в минулому… Та пам’ять про тебе дає мені сили. Тому і створила цю сторінку , щоб зберегти всі спогади про тебе . Щоб не забували….

Наша історія розпочалася, коли Сергій служив у м. Луцьку. Ми познайомилися у соціальних мережах.Один із найкращих людей, яких я зустрічала у своєму житті. Його погляд, ті блакитні очі, усмішка, голос та почуття гумору назавжди залишаться в моїй пам'яті. Всі історії, які ми проживали разом, наші зустрічі та навіть ті таємні миті, коли хоч на хвильку вдавалося перетнутися, поки Сергій був на патрулюванні в місті, — це були щасливі моменти, що назавжди залишаться в моєму серці, ніби наш власний фільм.Згодом робота й відстань зіграли свою роль… Коли почалася ця клята війна. Він так радів своїм перемогам, його віра в те, що скоро все скінчиться, була незламною. Але після того важкого бою в Пісках він кардинально змінився — став серйознішим, замкненішим. Зникла та віра, що ось-ось закінчиться ця клята війна…Коли в один день дізнаєшся таку новину — що його більше немає — світ ніби рухнув. Вся наша історія пробігає перед очима, ніби кадри з фільму, кожен момент здається особливим… Я просто не могла в це повірити. Скільки всього ще не сказано…та хотілось би багато чого змінити ..... Лишилися тільки порожнеча та біль…Як кажуть: "Душа людини живе доти, доки її згадують і пам’ятають." Я завжди сподіваюся, що Сергій поряд і чує наші молитви. Він навчив мене багатьох речей, дав мені важливі усвідомлення… Ми просто продовжуємо жити в цьому світі так, як би хотів Сергій. Він не любив сліз, але інколи без них ніяк… Усе — по відчуттях. Він був відважним, турботливим, з чудовим почуттям гумору, працьовитим та амбіційним. Інколи впертим, але це було його перевагою — він завжди йшов до своєї мети, якою б вона не була і викладався на повну аби був результат… Його так не вистачає…того хитрого погляду, коли він щось задумав, усмішки, жартів... Назавжди в пам’яті та серці.

Брате , я не знаю, чи чуєш ти крик моєї душі після всього ,що сталося з тобою, через що ти пройшов, що ти відчув ... Не минає дня , щоб я не згадував про тебе... Доля вона така річ непередбачувана, якби була фізична можливість її перетворити , думаю зробилось би все можливе, щоб все було по іншому.... Я завжди переживав за тебе всією душею і ти це добре знав... Згадую нашу юність, я був з тобою щасливий, в мене був менший брат, мені було цікаво з тобою, але всеодно було тривожно , адже ти завжди в русі, завжди пригоди.... Подорослішав за мить, не встиг я з тобою закінчити всі твої справи, мрії.... Я завжди тебе любитиму і пам'ятатиму.....

Брате , я не знаю, чи чуєш ти крик моєї душі після всього ,що сталося з тобою, через що ти пройшов, що ти відчув ... Не минає дня , щоб я не згадував про тебе... Доля вона така річ непередбачувана, якби була фізична можливість її перетворити , думаю зробилось би все можливе, щоб все було по іншому.... Я завжди переживав за тебе всією душею і ти це добре знав... Згадую нашу юність, я був з тобою щасливий, в мене був менший брат, мені було цікаво з тобою, але всеодно було тривожно , адже ти завжди в русі, завжди пригоди.... Подорослішав за мить, не встиг я з тобою закінчити всі твої справи, мрії.... Я завжди тебе любитиму і пам'ятатиму.....

Тобі б ще жити і жити наш Сергійку, наш Сірко... Біль втрати ніколи не мине, бо ж обірвалося життя зовсім юного, сповненого надій і мрій юнака, справжнього і мужнього Воїна, люблячого сина, брата. Назавжди молодий, ти в нашій пам’яті залишишся життєрадісним, жартівливим, і водночас рішучим, відповідальним і трудолюбивим. Головна риса Сергія – це те, що він віддавався на 100 відсотків тій справі, якою займався. Викликало повагу ще до війни , його прагнення бути незалежним, самому заробляти на свої потреби і мрії. Ще зовсім юним поїхав на заробітки у Польщу, не сподобались умови роботи, швидко прийняв рішення і опинився в зовсім іншому місці, де і надалі працював. Як же не вистачатиме нашій країні таких молодих людей після війни, адже саме такі , як наш Сергій, могли б щось змінити на краще і розбудовувати державу! Саме такі як він, першими пішли на захист рідної домівки. Навіть у дитячих пустощах Сергійко був максималістом свого роду. Якщо кататися на велосипеді, то за день два з них мимоволі у грі поламати; якщо відправитись на риболовлю, то прийти із заплутаними вудочками. Якщо пустувати з братом, то видушити шибку у вікні… Таким ми будемо його пам’ятати: маленьким, пустотливим, кумедним. А ще назавжди закарбується в пам’яті розуміння того, що і воював Сергій також з повною віддачею. Адже звик все робити швидко, впевнено і так, як потрібно. Так як навчила і виховала його мама. Після контузії міг ще декілька днів лікуватися від ГРВІ у госпіталі, але сердився, що затримується, хотів швидше повернутися до побратимів. Відданий друг, більше переживав за товаришів, ніж за себе. У відпустці відвідував своїх побратимів у госпіталі, знайшов час побувати на могилах тих, хто загинув. Дуже болісно усвідомлювати, що після відпустки він повертався назад на війну, знаючи, що на нього може чекати, але ні на мить не вагався. Справжній чоловік, Воїн. І завжди беріг свою маму. Рідко щось розповідав про ті жахіття та смерті, що йому довелось побачити. Дорогий наш Сергійку, пам'ять про тебе назавжди у наших серцях. Ніколи не забудемо і ніколи не пробачимо мерзенному ворогу, який забрав тебе у нас. Спи спокійно Солдате, наш Герою….

Дорогий внучок, рідна наша кровинка, любий Сергійку, так тяжко і сумно без тебе. Боляче усвідомлювати, що тебе немає з нами. Тільки біль та спогади. У дитинстві ти був веселим, люблячим ,хорошим хлопчиком. І дуже боявся крові, по-дитячому, до того часу, поки з малого Сергійка не виріс у ВЕЛИКОГО СЕРГІЯ. Тебе поважали, любили друзі і сусіди. Ти займався спортом, наполегливістю та працею заробив грамоти, нагороди. Тяжко працював у Польщі і заробив на таку машину, яку мріяв . Шкода, що мало часу ти на ній проїздив! А ще ти роботяга, за що не візьмешся, все доводив до кінця. Любив Україну патріотично, а землю по-господарські. Ніби знав, що треба залишити пам’ятку про себе на подвір’ї . І залишив: сам навчився, майстерно зварив причеп, щоб користуватися в господарстві. Скільки часу потратив,терпіння!!!Уважний, багато раз переробляв деталі, але добився гарного результату. Зробив, як задумав. Тато зараз користується, і дуже задоволений твоїм ,,подарунком,,. Як почалася війна, ти, Сергійку, наступного дня пішов одним з перших на захист України. Пішов свідомо, з надією на перемогу. Та не судилося тобі дочекатись цієї вистражданої перемоги . Чорний ворон приніс сумну звістку на наше подвір’я. Земля провалилась під ногами від почутої новини. Це найстрашніше, що могло статися у нашій родині!!! Дорогою, вкритою квітами додому онука везуть, щоб привітатись та попрощатись, провести ГЕРОЯ в останню путь. Хіба можливо було передбачити, що на такій короткій життєвій дорозі тобі, наш дорогий хлопчику, прийдеться ,,купатись,, у крові? Єдине, що нас потішає, що ти ТАМ не сам, а з побратимами-ГЕРОЯМИ. Ми впевнені, що тебе ТАМ люблять, поважають. Тебе, ріднесенький онучку, НЕ МОЖЛИВО НЕ ЛЮБИТИ. Ми весь час відчуваємо, що ти поряд з нами. Любимо, пам’ятаємо, сумуємо. Ти, Сергійку, наша гордість, ми пишаємось тобою А ще, Сергійку, до тебе велике прохання: приходь частіше до нас у ві сні, хоча на трішечки. Це дуже щаслива мить для нас усіх. Чекаємо. Ти, Сергійку, назавжди залишишся світлим промінчиком у наших серцях, спочивай з миром. Любимо, сумуємо, пам’ятаємо. Повага й низький уклін тобі , Сергійку, від дідуся Володі та бабусі Галі. До зустрічі.

Не вистачає слів, щоб висловити, як боляче втратити таку близьку людину -щирого, справжнього, відданого друга, таким був для мене Сєрий. Але, попри все, залишаються спогади, моменти, які житимуть у моєму серці. Я пам’ятаю нашу першу зустріч, нам було всього 10 років. Перед очима досі бачу твій джинсовий костюм, який був тобі “на виріст”- він виглядав дуже стильно і додавав тобі особливого шарму, а твоя спроба виглядати дорослим тільки підкреслювала цей образ. Ти був тоді таким смішним, непосидючим, який завжди впевнено першим шукав пригод і не боявся жодних авантюр. Починаючи з 7 класу і впродовж шкільних та студентських років, ми листувалися щодня. Ми говорили про все на світі: буденні справи, плани, фільми, спорт, музику, друзів, дівчат… і, звісно, про твою улюблену БМВ. Я й досі пам’ятаю твої цінні поради, твій голос, твою посмішку, погляд, твої жарти, розповіді про всілякі історії з друзями. Ти був таким, хто завжди простягне руку допомоги і не відвернеться, чи то пізня ніч, чи світанок. Наші розмови могли починатися не зі звичного «привіт, як справи?», а просто з повідомлення: «знаєш, шо тільки шо було…»і це після місяців мовчання. Але жодної прогалини не відчувалося, ми говорили так, ніби не припиняли розмову. Здається, це був саме той зв’язок, який не залежав ні від чого і не був привʼязаний до часу, коли без слів можна було зрозуміти і підтримати одне одного. Ти був справжнім, кмітливим, дотепним, уважним і дуже розуміючим. Я пам’ятаю, як ти спочатку вчив мене грати на приставці в «Черепашок-ніндзя» і ділився «секретними комбінаціями» на джойстиках, а потім- вчив їздити на машині і пояснював таку складну для мене, коробку передач; ті вечірні прогулянки Чернівцями, як ми рятували їжачка в парку, пам’ятаю перший похід у кіно на мультфільм, перший букет білих троянд..таких теплих моментів було безліч. І як ти настирливо просив мене попробувати сісти за кермо своєї першої БМВ і рушити з місця. Попри невдалі спроби, я таки рушила…правда, з ручним гальмом. Але ти так радів за мене, ніби я щойно виграла «Формулу-1». А твій особливий підхід до ситуацій і вміння підтримати, це окрема тема. Коли я була засмучена якоюсь ситуацією, і здавалося, що це найгірша проблема, ти завжди жартував і згадував історію про солому, яку ти спалив сусідам, і казав: «Це нічого, головне -сіно сусідам не спалити!» Навіть зараз, коли я потрапляю в неприємні ситуації, я зі сльозами на очах і посмішкою згадую твої слова, твій голос говорить : «Це взагалі єрунда, не хвилюйся, головне - сіно не підпалити сусідам». Ти залишив у моєму серці і пам’яті добрий слід. Приклад справжнього чоловічого характеру та поведінки, і за це велика вдячність твоїм батькам. Я досі розмовляю з тобою. І знаю, що ти це бачиш. Дякую тобі за все, і що був частинкою мого життя.

Пригадую наші останні зустрічі із Сірком узимку перед війною. Він приїжджав до Києва у справах, і я з радістю показувала йому місто. Ми довго розмовляли, ділилися планами на майбутнє, насолоджувалися смаколиками й гарячим какао. Сірко був сповнений рішучості — нова робота, переїзд, безліч амбітних задумів і справ. Я щиро раділа за нього й вірила, що все вдасться. Ми домовилися побачитися знову за місяць — я обіцяла відкрити для нього нові місця в Києві. Але війна… Я навіть не сумнівалася, що Сірко одним із перших стане на захист України. Він не з тих, хто залишився б осторонь. Я пам’ятаю наші переписки, у яких він писав з непохитною впевненістю: перемога буде за нами. Він робив для цього все, що було в його силах. У моїй пам’яті він назавжди залишиться щирим, енергійним, життєрадісним, хоробрим… Найдорожчим двоюрідним братиком.

Наш сміливий та відважний Сергій. Пригадую наші спільні життєві моменти з теплом та усмішкою на обличчі. Пам‘ятаю той час, коли ми «тусили» в одній компанії, мені було 13, а тобі 16 і ти ніколи не забував про роль мого старшого брата. Наглядав, щоб я «не втрапила в халепу» і щоб мене ніхто не образив з хлопців, а якщо хтось і набирався сміливості, то ти дуже швидко вмів покласти на місце))) бо самостійно в мене тоді це не дуже виходило. В той час я відчувала певну гордість, що в мене є брат, який може за мене заступитись. Але ти був не тільки братом, але й другом. Пам‘ятаю наше дитинство, наші ігри, як ти вчив мене, малявку, грати в приставку і піддавався мені, щоб я теж могла відчути «смак перемоги», перегляди мультфільмів. Пам‘ятаю, як ти тоді придумав мені прізвисько «Морквинка», бо я була худою і з довгим кучерявим волоссям. Чомусь досі з теплом це згадую. Ти завжди любив пожартувати, це в тебе дуже добре виходило, але твій гострий гумор в мій бік завжди був добрим. Пам‘ятаю, як ще до війни я написала тобі пізно ввечері, щоб ти забрав мене з подругою з вечірки в місті, бо нам не було чим дібратись додому і через 40 хвилин ти вже був на місці. Тоді, по дорозі додому ми багато говорили на різні теми, серйозні й не дуже, сміялися, ти випитував в мене різні секретики, а я розповідала, бо знала, що тобі можна довіряти. В перші дні війни, коли я дізналася, що ти йдеш добровільно захищати нашу Україну я не здивувалася, бо знала, що ти по-іншому не зміг би. В цьому і був весь Ти. Ти не міг залишатись осторонь. Пам‘ятаю той жахливий ранок 26 вересня, я їду на пари і читаю повідомлення від свого тата, що Тебе вже немає в живих… і землю, що тікає з-під ніг… Наш Сергій - справжній, щирий, сміливий, сильний, з почуттям гумору, харизматичний, добрий, амбітний, працьовитий, наполегливий, мужній. Таким Ти назавжди залишишся в моїй пам‘яті та в серці! Спи спокійно, легких тобі хмаринок, наш Герой!

Дорогий мій Сергій!!! Я завжди відносився до тебе як до Сина. На мій погляд ти швидко подорослішав. Я не встиг оком кліпнути як ти став дорослим, розумним, цілеспрямованим Чоловіком. Зі спогадів твого дитинства - Сергій це ходяча халепа ...(в хорошому розумінні) З плином часу я бачив як ти змінювався , і розумів що це росте справжній чоловік - мужній , цілеспрямований. Ти спішив жити - це було видно по твоїх діях. Найдивовижніше в тобі що ти вмів ставити перед собою цілі (не зважаючи на їх масштаб), та досягав їх. Ця риса дуже подобалась мені!!!! Споглядаючи на тебе я завжди бачив тебе незламним та незалежним. Так склалося життя що певний, нажаль короткий, час ми разом орендували та проживали на квартирі. Згадую той час як по вечорах ми сиділи частенько на кухні і спілкувалися на різні теми. Я уважно слухав твої розповіді, жартували, сміялися. Нашвидкоруч готували вечерю та влаштовували так звані посиденьки. В день повномасштабного вторгнення п.......в наші шляхи розійшлися, і мені було дуже сумно. Ти пішов на зловісну війну. Через декілька днів я також пішов на захист нашої Країни. Спілкувалися ми в телефонному режимі по мірі можливостей. Ти завжди давав мені корисні поради які стосувалися ведення бою, та як себе максимально убезпечити у цій війні Казав - Міша копай якомога глибше. Я розуміючи що ти поганого не порадиш - виконував усі твої поради. Дякую Тобі за це!!! В той зловісний день.... я щойно повернувся з позиції. Та отримав повідомлення що твоє Велика Серце зупинилося. Я не вірив у це. Ні ... Це не можливо.... Це не правда.... Я сидів мовчки та перед очима пролітали усі спогади - проведеного часу з тобою. Це були чудові часи. Розумію, що життя буде продовжуватися, але нажаль без тебе. І від цього стає сумно та боляче на серці. Я завжди тебе пам'ятатиму тільки найкращими спогадами наш Герою!!!! Слава Україні!!!!

Не пригадую, в якому році ми почали дружити, але наша дружба стала для мене надзвичайно цінною. Ти часто приходив до мене в гості — ми завжди знаходили спільну тему для розмови. Ти підтримував мене в будь-який момент, коли мені це було потрібно. Ти вигадував смішні клички для мене й моїх подруг тоді це іноді було трохи образливо, але зараз я згадую з усмішкою. А ще ти називав мене «бракована», бо я завжди мерзла. Ти був дуже хорошим другом і просто доброю людиною. Спочивай з Богом, мій найкращий друже, Сергію.