Максим був тим скарбом, який я втратила. Він був світлою і чистою дитиною. Мав багато друзів, допомагав батькам і будував плани  на майбутнє. Але  майбутнє обірвалося в одну страшну хвилину.   Максим – моя старша дитина, і тому  завжди допомогав вирішувати  всі проблеми .Він був добрим, справедливим, доброзичливим, хазяйновитим хлопчиком, який завжди міг підтримати і заспокоїти або підняти настрій. Захоплювався подорожуванням, здобув  улюблену професію водія, був щасливий. Та все зруйнувала війна. З початком повномасштабного вторгнення росії  в Україну  син не знаходив  собі місця, адже його побратими пішли захищати Батьківщину, а він ні. І коли отримав  повістку, не вагаючись, швидко зібрався.  «Усі повернемося живими і неушкодженими», – переконливо казав мені. Я, як мати, дуже переживала, ночами не могла спати, молилася за всіх, хто став на захист України.  Із сином спілкувалася часто. А коли повідомили страшну звістку, я не могла тому повірити, бо напередодні того вечора  Максим був життєрадісним, заспокоював мене, запевняв, що все буде добре. Та настав чорний ранок. Серце сина зупинилося, а в моїй  души  щось ніби обірвалося. Утворилася рана, яка досі болить і вже  ніколи не загоїться. Не дай, Боже, нікому з батьків хоронити своїх дітей. Мій син був справжнім Героєм. Я дуже пишаюся ним і буду пишатися все своє життя. В моєму серці мій син, моя кровинка житиме завжди.