Максим Олександрович Крук

Мій рідний братику, тебе вже немає поруч зі мною. Я не можу тебе обійняти, притулитись до твого мужнього плеча. Єдине , що залишилось – це спогади. Вони, як промінчик сонця, гріють зранену від болю душу, дають знову відчути тебе поряд. Я згадую тебе щирим і усміхненим, суворим та серйозним. Ти – моя опора у житті, мій вчитель, мій порадник, мій друг. Ти – мій зразок справжнього чоловіка. Ти назавжди залишишся в моєму серці героєм, незламним, відважним . І я щиро вірю, що там , на небі, у мене є надійний Ангел – Охоронець – мій братик. Тепер я маю жити за нас обох і дбати про нашу маму. Спочивай із миром, братику…

Мій рідний братику, тебе вже немає поруч зі мною. Я не можу тебе обійняти, притулитись до твого мужнього плеча. Єдине , що залишилось – це спогади. Вони, як промінчик сонця, гріють зранену від болю душу, дають знову відчути тебе поряд. Я згадую тебе щирим і усміхненим, суворим та серйозним. Ти – моя опора у житті, мій вчитель, мій порадник, мій друг. Ти – мій зразок справжнього чоловіка. Ти назавжди залишишся в моєму серці героєм, незламним, відважним . І я щиро вірю, що там , на небі, у мене є надійний Ангел – Охоронець – мій братик. Тепер я маю жити за нас обох і дбати про нашу маму. Спочивай із миром, братику…

Максим був тим скарбом, який я втратила. Він був світлою і чистою дитиною. Мав багато друзів, допомагав батькам і будував плани  на майбутнє. Але  майбутнє обірвалося в одну страшну хвилину.   Максим – моя старша дитина, і тому  завжди допомогав вирішувати  всі проблеми .Він був добрим, справедливим, доброзичливим, хазяйновитим хлопчиком, який завжди міг підтримати і заспокоїти або підняти настрій. Захоплювався подорожуванням, здобув  улюблену професію водія, був щасливий. Та все зруйнувала війна. З початком повномасштабного вторгнення росії  в Україну  син не знаходив  собі місця, адже його побратими пішли захищати Батьківщину, а він ні. І коли отримав  повістку, не вагаючись, швидко зібрався.  «Усі повернемося живими і неушкодженими», – переконливо казав мені. Я, як мати, дуже переживала, ночами не могла спати, молилася за всіх, хто став на захист України.  Із сином спілкувалася часто. А коли повідомили страшну звістку, я не могла тому повірити, бо напередодні того вечора  Максим був життєрадісним, заспокоював мене, запевняв, що все буде добре. Та настав чорний ранок. Серце сина зупинилося, а в моїй  души  щось ніби обірвалося. Утворилася рана, яка досі болить і вже  ніколи не загоїться. Не дай, Боже, нікому з батьків хоронити своїх дітей. Мій син був справжнім Героєм. Я дуже пишаюся ним і буду пишатися все своє життя. В моєму серці мій син, моя кровинка житиме завжди.

Таких як Максим я не зустрічала. Це людина, друг , побратим, син, брат із великої літери! Під час вторгнення росії в Україну без вагань пішов боронити неньку Україну!!! Його ентузіазму, бадьорості, позитиву на лінії фронту я лише тішилася. Завжди всі були раді чути, коли він зателефонує або напише: «Привіт, у мене все добре », «Привіт. Я повернувся з позицій». Спілкуватись з ним – це одне задоволення, завжди було приємно чути його майбутні ідеї, плани, бо це давало велику надію на те, що все буде добре! Максим був товариським, завжди любив проводити час у колі друзів. Перед початком робочого дня в нас завжди була ранкова смачна кава, яка заряджала позитивом на весь день! З нетерпінням чекали повернення та зустрічі, яка мала відбутися після закінчення війни! Пам’ятаємо, не забудемо!

Максим не любив сидіти на одному місці, завжди знаходився у гущі подій… Був безкорисливий, завжди приходив на допомогу. Працював Максим водієм, возив людей за кордон і дуже любив свою професію. Під час вторгнення росії в Україну він знаходився в Польщі. Не зважаючи на прохання свого керівництва не їхати додому, а залишитись, він обрав свою дорогу : поїхав захищати Батьківщину Не терпів несправедливості, був щирий душею. Він віддав своє життя заради нас.