Мій брат був для мене не просто братом — він був моїм найкращим другом, моїм героєм і моїм партнером у всіх дитячих пригодах. Пам’ятаю, як ми були ще зовсім малі і поїхали разом на курорт — мені було 6, а Вові 10. Він тоді вже відчував на собі тягар відповідальності за мене, хоч був сам ще дитиною. Я, як завжди, дуркувала — крутилася в кімнаті, впала і вдарилась об бильце ліжка. Боліло страшенно. Вова тоді підхопив мене на руки і поніс до лікаря. Він плакав разом зі мною. Мені було дуже боляче, але найсильніше врізалося в пам’ять те, як він тримав мене, як сильно хвилювався і як були справжні його сльози — від страху за мене і від любові. Мені страшенно не вистачає його — тепла, сили і його сміху.