Коли згадую Вову, перше, що з’являється в памʼяті — відчуття внутрішньої опори. Він був із тих людей, які ніколи не говорять зайвого, але в яких ти можеш бути впевнений — у кожну мить, у будь-яких обставинах. Його спокій був його силою – тихою, справжньою, незламною. Вова був цілеспрямованим — якщо брався за щось, то доводив до кінця. Не гучно, не на показ, але впевнено і без нарікань. Його витримка була непохитною. І ця сила волі йшла поряд із добротою. Вова ніколи не відвертався, коли просили про допомогу, ніколи не відвертався від чужих проблем і не боявся підставити плече допомоги. Вова вмів жартувати не гучно, але так, що від слів ставало тепліше. І вмів мовчати так, що поруч з ним було легко. А ще – бути таким товаришем, якого важко забути, з яким повʼязані лише теплі, душевні моменти, товаришем, якого ніколи не забудеш. Вова обрав шлях, де потрібні були найкращі — і став одним із них. Капітан поліції, захисник, який не відступив, який не побоявся стати щитом між ворогом і нашим спокоєм. Він був із тих, хто тримає лінію - не тільки на передовій, а й у житті. І врешті - зупинився там, де вже не болить. Вова - наш Герой, який гідно боровся і віддав життя за Україну.