Місце народження
Захисник народився у селищі Новопокровка, Новотроїцький район, Херсонської області.
Батьки
Жанна Ушакова – мати захисника. Анатолій Ушаков – тато, помер, коли Едуардові було 11 років. Також, у захисника є молодший брат Олександр.
Дитинство
З дитинства Едуард був охочим до знань. Найкращим подарунком для нього була саме книга. Особливо йому подобалась історія та географія. Ці захоплення супроводжуватимуть захисника протягом усього життя, час від часу, балансуючи між іншими напрямками діяльності, які він обирав. Бувши маленьким, Едуард займався бальними танцями, виступав в гурті “Карнавал”, добре співав, неодноразово посідав призові місця у конкурсах. Потім займався футболом, був нападником. В родині він завжди був дуже сильний, турботливий. Іноді, як зазначає мати, здавалось, що саме він є старшим в сім'ї. Завжди самостійно ухвалював правильні й виважені рішення. Казав: “мама, я знаю як зробити”, а тоді йшов і робив. Вплинули на це й вимушені обставини... Батько Едуарда помер, коли хлопцеві було 11 років. Тоді він одразу став главою родини, що підтверджував власними вчинками. Вдома у родини завжди було гамірно, а біля Едуарда збиралось безліч друзів.
Студентські часи
Того року, коли Едуард завершив школу, саме з’явилась система зовнішнього незалежного оцінювання. За підсумками, він увійшов до десятки кращих в Харківській області. Власне, після завершення школи, Едуард вступив до Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, на історичний факультет. Тоді він довго думав, чи залишатися у спортивній справі, чи все ж піти у науку. Любов до історії, яку майбутній захисник сформував ще у дитинстві, перемогла. В університеті був дуже активним, його захоплювали розкопки, цікавився стародавніми часами. Якось навіть знайшов германську чашу. Водночас спорт також залишався для Едуарда важливим. У часи навчання, він був капітаном футбольної команди, а ще займався і боями без правил, і кікбоксингом, і боксом. Брав участь у багатьох змаганнях. Фактично, поєднував усе, чим “палав”. Свій майбутній позивний “Кейн” – захисник також обрав, надихаючись прізвищем відомого бійця без правил, яким захоплювався. Військової освіти Едуард не мав. Лише в дитинстві брав участь у різних військових гуртках, був дуже влучний, любив зброю... В одинадцятому класі посів перше місце в області в категорії воєнної підготовки.
Кар’єра
Едуард мав можливість, працюючи на фахом, поїхати на роботу в Німеччину, однак плани змінилися. В останні довоєнні роки працював старшим інспектором логістики. З розгортанням Революції гідності, прагнув їхати на столичний Майдан, але тоді його зупинила мати.
АТО
Коли стало зрозуміло, що війна на Сході України є серйозною у прагненнях ворога, Едуард ухвалив рішення піти добровольцем. Він приєднався до лав батальйону “Донбас”. Маму від власного рішення захисник оберігав, не зізнавався, що перебуває в епіцентрі боїв. Спершу сказав, що пішов до харківського батальйону поліції. Відповідно, запевняв, що вони не воюють, а безпосередньо відповідають за порядок у місті. Вже коли Едуард перестав виходити на зв’язок, мати почала розшукувати сина, телефонувати на номери побратимів, з яких він раніше також дзвонив. І, власне, лише тоді мати дізналась, що син перебуває у складі батальйону “Донбас”.
У війську Едуард обіймав посаду старшого стрільця кулеметника, разом з побратимами відповідав за зачистку місцевостей. Адже, коли українська армія деокуповувала міста, російські війська шукали прихистку в місцевих будинках, звідки виїхали мешканці… До того як, захисник опинився в епіцентрі боїв за Іловайськ, разом з побратимами вони звільнили Слов’янськ, Бахмут, Попасну, Лисичанськ, Мирну долину, Білу гору, Першотравневе, Волноваху, Курахове. Жанна (мати захисника) розповідає, що вже після подій в Іловайську, з нею зв’язувався Сашко, побратим сина, він розповідав, що живе завдяки Едуардові. Адже, коли той отримав поранення, і лежав на полі бою, саме Едуард витягнув його звідти. При цьому, він також мав поранення. Багато побратимів телефонувало матері ще тоді, у 2014 році. Якось подзвонив побратим, старший чоловік, який дякував за виховання сина.
“Мій син дуже любив свою країну. На головному екрані телефона у нього був герб України, він дуже слідкував за подіями на Майдані, говорив, що теж хоче бути там. Я доклала усіх зусиль, щоб не відпустити його, адже понад усе боялася втратити сина. Коли почалася війна на Донбасі, я вже не змогла його втримати…”, – ділиться мати оборонця.
Едуард завжди повторював: “якщо не я – тоді хто?”. І: “якщо ми там їх не зупинимо – вони прийдуть сюди”. І ці слова виявились пророчими…
