Важко сформувати спогади про Ярослава, окремо від його дружини, бо вони ніби доповнювали один одного у всій метушні світу. Памʼять про Ярослава у підтримці свої дружини, у бажанні допомогти, у щирості дружби, у відданості тому чим він займався. Вся памʼять про нього досі живе в більшості тому, що Віка несе її щодня, вона його дзеркало і очі на цій землі, а він її крила на небі. Може я і не знала його дуже близько, але памʼять і честь про Ярослава завжди житиме в моїй памʼяті, мої діти будуть знати про воїна, що віддав своє життя за наше спокійне життя.