Олександр Вікторович Малофєєв

м. Дніпродзержинськ (тепер Кам'янське), Дніпропетровська обл. з'явився на світ люблячій син, коханий чоловік, найкращій у світі тато та брат, справжній надійний друг, сміливий побратим, наш Герой - Олександр Малофєєв

Олександр народився в родині Малофєєвих. Мати Любов Олександрівна, тато Віктор Павлович. Батьки працювали на заводі ВАТ "Дніпро Азот", отримали квартиру по вул. Нікопольська, тоді новий район БАМ (Дніпродзержинськ)

Дитинство Олександра пройшло в селах Полево та Граново, де жили бабусі та дідусі. Багато часу Саша проводив з рідним дядьком Юрком, який багато часу приділяв племінникові, катав на мотоциклі, розповідав, пояснював. Саша в 3 роки пішов до дитячого садочка, а в 7 років до школи №14 рідного міста. Коли Саші було 13 років в родині з'явилась молодша сестричка Альонка. Мій чоловік обожнював її! В родині так сталося, що мама Люба виховувала дітей самотужки, постійно працювала. І Саша доглядав сестричку, вкладав спати, заплітав косички, збирав у школу, а як подорослішала пояснював, що добре у цьому світі, а що зле. Мій чоловік безмежно любив та оберігав своїх рідних дівчат, він з малечку розумів, що він опора та захист для родини. І до кінця життя ніс це розуміння.

У 1990 році закінчив неповну середню школу №42 . З 15 років професійно займався карате. На змаганнях займав призові місця. Друзі та знайомі, які з юнацтва були поряд із Сашею, розповідають, що він був одним із кращих в карате. Наполегливість та сила волі, безстрашність та впевненість в собі, це ознаки які завжди були притаманні моєму чоловікові. Коли постало питання проходження строкової служби, мій чоловік написав листа до Міністра оборони з проханням надати дозвіл служити в десантних військах. З 1993 р. по 1995 рік Саша служив в 23 окремій десантно-штурмовій бригаді м. Кременчук (в/ч 23536). До останнього спілкувався з побратимами по строковій службі. Олександр пишався, що є десантником, мав 8 стрибків з парашутом і завжди повторював: "Ніхто крім нас".

У 1993 році здобув професію-машиніст крану автомобільного в ПТУ №25 рідного міста. Після закінчення працював на заводі "Дніпро Азот". Але бажання навчати інших, що вміє і знає сам, бути , тренером привело його до Дніпродзержинського коледжу фізичного виховання, де у 2008 році Саша здобув кваліфікацію: викладач фізичного виховання. І вже 2019 році у Бердянському державному педагогічному університеті здобув кваліфікацію: практичний психолог в закладах освіти. Олександр прагнув бути потрібним іншим, допомогти, порадити, поділитися досвідом, який отримав під час бойових дій під Ямполем та Авдіївкою. На той час кваліфікованих психологів з бойовим досвідом майже не було. Війна в Україні витіснила його бажання тренувати дітей і вже перед моїм чоловіком були нові задачі. Він постійно навчався військовій справі, підвищував кваліфікацію на зборах від частини де служив, був у резерві.

Олександр мав чорний пояс Кіокушин-кан карате-до 1 дан. Входив до складу керівництва ГО "Спортивний клуб Кіокушинкай карате-до "Бусін-кан", був тренером на базі школи №5 рідного міста. Спокійний, відповідальний, з освітою вчителя та психолога, Саша завжди знаходив підхід до малечі, а потім учні підростали та залишались друзями зі своїм тренером. Багато батьків та дітей, яких тренував мій чоловік прийшли провести в останню путь Героя...

Олександр одружився у 2007 році, (дружина Оксана). У 2009 році народився син- Артем Олександрович, розум та вміння жартувати перейняв від батька, а в 2013 році з'явилась донька- Аліса Олександрівна, копія свого тата, найкращого у всьому світі. Саша приклад того, яким повинен бути батько. Він вмів любити, оберігати, піклуватись. Навчав дітей бути гідними та чесними людьми, цінити дружбу та оберігати рідних. Пояснював малечі, як важливо мати свою точку зору, вміти приймати зважені рішення, бути наполегливими та цілеспрямованими. І коли почалась війна у 2014 році, на питання сина Артема : "Папа, а чому ти підеш на війну? Залишайся з нами." Саша відповів, що дуже любить і його, і Аліску, і маму, але іти потрібно, бо хто як не він захистить родину, захистить майбутнє своїх дітей...

В місті Кам'янське, Дніпропетровській області одна з вулиць (Подольська) Південного району була перейменована на честь Олександра Малофєєва. Для вшанування пам'яті загиблого Героя на будівлі навчального закладу Гімназії №17 (СЗОШ №42) відкрита меморіальна дошка. На урочистому відкритті були присутні рідні, друзі, побратими. Керівництвом ГО "Спортивний клуб "Кіокушин карате-до Бусін-кан" започатковано проведення щорічного всеукраїнського турніру з карате пам'яті Олександра Малофєєва "Воїн світла"

Все почалося з автомайдану у рідному місті. А з 23 березня 2014 року добровільно у складі 25 ОПДБр Олександр став на захист суверенітету і територіальної цілісності України. Був учасником АТО на території Донецької і Луганської областей з 18 квітня 2014 року по 19 червня 2014 року. Брав участь у боях на околицях м. Слав'янська з бойовиками російського диверсанта і терориста Гіркіна-Стрєлкова. Забезпечував охорону блок-посту 1 "Рибхоз".У важкому бою за визволення Ямполя, 19 червня 2014 Олександр отримав кульове поранення. Після реабілітації з 14 січня 2015 року, мій чоловік, на посаді командира відділення, приймав участь у обороні Донецького аеропорту. Боронив м. Авдіївка, приймав участь у боях за шахту "Бутівка", де 20 січня був поранений вдруге. Знов після тривалої реабілітації з 22 травня 2020 року на першій лінії вогню боронить м. Щастя Луганської області.

З 25 лютого 2022 року Олександр разом з побратимами, які завжди були поруч з 2014 року, без роздумів та вагань стає на захист України проти агресії російської федерації. Бойові дії для мого чоловіка почалися з м. Авдіївка. Протягом важких чотирьох місяців в найгарячіших точках проведення бойових дій, Олександр без сумнів, вагань захищав рідну землю.

Життя Олександра назавжди змінилось з 2014 року. Втрата найкращого друга дитинства Мосьпана Віталія (19.06.2014) у бою під Ямполем, втрати побратимів при захисті Донецького аеропорту Ткача Андрія, Щевченко Іллі, якому було 19 років. Страшні реалії війни змінили цінності життя, плани та мрії. З'явилась нова родина, родина побратимів. І всі думки та дії тільки, як перемогти ворога. Але Саша не втрачав оптимізму, завжди повторював "Все буде добре, Перемога за нами." Його посмішка, жарти, вміння заспокоїти та підняти настрій, теплі міцні обійми назавжди залишаються в нашій пам'яті...