Андрій Володимирович Лозовицький

Андрій народився у місті Суми.

Донька Ольга завжди була єдиною дитиною у сім'ї. Виховання дітей для батьків було дуже важливим аспектом життя. Оля завжди була дуже схожа на свого тата, і він завжди дбав про неї з великою любов'ю. При народженні доньки Андрій був присутній і цей момент завжди залишався для нього особливим і щасливим. Він любив згадувати, як маленька Оля, щойно народившись, міцно ухопила його за палець і не відпускала.

У сім'ї були свої особливі традиції. Наприклад, Різдво завжди зустрічали магічно і весело. Також вони любили робити піші прогулянки по Сумщині та Карпатах, навіть з маленькою донькою. Одним із найяскравіших спогадів є сімейний похід "на три гори" та ночівля в Пралісі.

Батьки завжди намагались передати своїм дітям важливі життєві уроки. Одним із них було вчення любові та те, що завжди потрібно бути поруч незважаючи на будь-які обставини. У стосунках з батьками діти найбільше цінували щирість та безмежну любов, яку вони відчували у кожному моменті.

Андрій перебував у місті Ужгород на початку повномасштабного вторгнення. Він напередодні війни вже був упевнений у тому, що конфлікт неминучий, тому вирішив забезпечити свою сім'ю максимальною безпекою, переїхавши саме в це місто. Плани на майбутнє також були зроблені - він мав працювати в закордонному університеті з березня 2022 року.

Проте 24 лютого відбулося повномасштабне вторгнення, і Андрій одним з перших був у черзі до військкомату. Вже через два дні він був у бою, готовий захищати свою країну. Рішення прийняти участь у конфлікті він вже давно ухвалив, і тепер стояв на захисті своїх ідеалів.

Під час війни Андрій не лише готувався фізично та морально, а й підтримував близьких. Він завжди старався заспокоїти та підтримати родину, особливо свою матір. Любов до Батьківщини та ненависть до ворогів були головними джерелами мотивації для нього під час цього складного періоду.

Під час наступу на Херсонщині 15 жовтня 2022 року відбувся останній бій, в якому брав участь Андрій. Завданням штурмових військ було взяти ворожі позиції. Як пам'ятають його побратими, вони зайняли і утримували позиції. У окопі було дев'ятеро воїнів, серед яких був і Андрій. Під час бою ворожа міна потрапила в їхні окопи, вбивши трьох воїнів та поранивши інших. Після обстрілу він був одним із тих, хто залишився в окопі, тримаючи оборону та намагаючись дати можливість пораненим відійти на безпечну відстань. Його побратими згадують, що він завжди виконував накази та брав участь у всіх пригодах, що випадали на долю штурмовика. Його готовність завжди йти в бій стала символом героїзму та відваги серед його товаришів.