Місце народження
Новицький Дмитро Олегович народився в місті Харків — місті, яке він щиро любив і яким пишався. Щодня він згадував рідне місто, його парки, фонтани, алеї та особливо — Центральний парк, один із найкращих в Україні. Він був справжнім харків’янином — частинкою великого, красивого міста.
Дитинство
Навчався у ліцеї №14, де улюбленими предметами були математика та хімія. Ще з дитинства Дмитро захоплювався автомобілями — розбирав, збирав, мріяв мати власну автівку. Ганяв на велосипеді, грав у футбол, ходив на бокс. Особливою була історія з першого класу: одного разу прогуляв уроки, й коли мама дізналася, взяла в руки лозинку. Дмитро з усмішкою сказав: «Ти мене хоч бий, хоч ні, я в твою школу більше не піду». Та попри це, ріс добрим, життєрадісним, веселим і справжнім хлопцем з характером.
Юнацтво
Юнацька мрія — мати власну автівку — привела його на професійні курси водіння. Це стало не лише навичкою, а й частиною його світогляду. Він багато подорожував, спілкувався, відкривав нові горизонти. У дорослому житті працював старшим комірником на «Кока-кола». Його колеги завжди поважали за чесність, справедливість і здатність захистити своїх людей.
Сімʼя
Дмитро не мав власних дітей, але був турботливим хресним, дуже любив і піклувався про свого похресника. У родині підтримували традиції, зокрема — щороку на Різдво ходили в баню. Після його смерті любов до автівок продовжилася — його цивільна дружина здала на права, купила авто й продовжує справу Дмитра.
Повномасштабне вторгнення
У грудні 2022 року Дмитро отримав повістку і відразу вступив до лав Збройних Сил України. Служив у 93-й окремій механізованій бригаді «Холодний Яр» штурмовим розвідником. Його найбільшою підтримкою були рідні, а мотивацією — любов до Батьківщини. Він казав: «Якщо не я — то хто?»У військовій частині мав багато друзів. Побратими досі згадують його з повагою й теплом: як ділили хліб, їжу, сигарети — всім, чим міг, допомагав. Вважали його надійним побратимом.
Спадок
Символом героїзму Дмитра стала його віра — у краще життя, у перемогу, у справедливість. Він залишив по собі не лише спогади, а й оберіг, який носив із собою роками, і який тепер став родинною реліквією.Світла пам’ять Дмитру. Він залишиться назавжди у серцях тих, хто його любив.
Останній бій
Загинув у Харківській області, ПГТ Пісочін, під час виконання завдання — приїхав забрати автівку для потреб ЗСУ та гуманітарну допомогу. Потрапив у ДТП. Трагічна смерть, яка стала великою втратою для родини, друзів, побратимів.
