Юрій Миколайович Єпур

Єпур Юрій Миколайович Народився 18 липня 1990р в селі Гвоздавка Перша, Любачівського (нині Подільського) району Одеської області.

Мати - Єпур Федора Георгіївна Батько - Єпур Микола Вікторович

Із дитинства він був допитливим і кмітливим. Легко знаходив спільну мову з однолітками, тому мав чимало друзів. Учителі помічали його старанність і здібності — навчання давалося йому легко, а нові знання приносили справжню радість. Він захоплювався різними справами, особливо любив щось ремонтувати та лагодити, і робив це дуже вправно, з винахідливістю та терпінням.

У юнацькому віці він не сидів на місці і прагнув діяти. Після закінчення 9 класів вирішив піти до училища здобувати професію електрика. Хист до електроніки у нього лише зростав — він із задоволенням допомагав усім, хто звертався за порадою чи ремонтом. На цьому він не зупинився: його цікавили також мотоцикли, і він вправно водив двоколісним, з таким же завзяттям вивчаючи їхню будову та роботу. Пам’ятаю, він завжди казав: «Життя — це рух», і дійсно жив за цим принципом.

Студентські роки промайнули захопливо — поєднання навчання та активного відпочинку робило їх яскравими й насиченими. Дипломна робота Юрія була блискучою, що ще раз підтверджувало його здібності та старанність, здобувши фах контролера енергонагляду у Кривоозерському професійному аграрному ліцеї.

Після закінчення професійно-технічного училища у 2008 році Юрій був призваний на строкову військову службу, сумлінно виконуючи свій обов’язок перед Батьківщиною. У 2010 році вступив до органів внутрішніх справ міста Києва, де прослужив три роки, демонструючи відповідальність, витримку та професіоналізм. У різні періоди свого життя Юрій працював електриком, сумлінно та відповідально виконуючи свою справу. Згодом розширив свої професійні навички, опанувавши спеціальності електрогазозварювальника та тракториста-комбайнера. Не цурався жодної роботи, постійно вдосконалювався та прагнув розвитку. Окрім основної діяльності, займався ремонтними роботами — це було для нього не просто підробітком, а справжнім хобі, яке приносило задоволення й додатковий дохід. Він охоче допомагав людям, вкладаючи у кожну справу майстерність і душу. У холодну пору року сезонно працював кочегаром (оператором котельні) у місцевій школі, відповідально дбаючи про тепло й затишок для дітей та працівників закладу. В останні роки перед війною працював трактористом-комбайнером, поєднавши своє життя з аграрною працею. Земля стала для нього ще одним покликанням — роботою, яку він виконував із відданістю та любов’ю.

Найбільшою гордістю та радістю в його житті стали донечки — Єпур Рената Юріївна та Єпур Вероніка Юріївна. Вони були для нього справжнім світлом і натхненням, сенсом щоденних старань і мрій про майбутнє. Юрій був турботливим і люблячим батьком: радів кожному їхньому досягненню, підтримував у починаннях, навчав бути сильними, чесними й добрими. Для своїх донечок він був прикладом мужності, працьовитості та безмежної любові. У їхніх усмішках він знаходив щастя, а в обіймах — спокій. І саме заради них прагнув будувати світле та надійне завтра.

Останні роки його життя були наповнені працею, турботою про родину та спокійними щоденними радощами. Він будував плани, працював на землі, дбав про добробут сім’ї, радів успіхам дітей. У його домі панували тепло, підтримка й любов. Здавалося, попереду ще так багато задумів і звершень. Та ранок, що розділив життя на «до» і «після», змінив усе. З перших днів повномасштабного вторгнення Юрій без вагань став добровольцем на захист України. Це було рішення справжнього чоловіка — захистити свою родину, свій дім, свою землю. Він пішов боронити майбутнє своїх дітей, спокій рідних і свободу Батьківщини. Його вибір був продиктований честю, мужністю та глибоким почуттям відповідальності. Світла пам’ять про нього назавжди залишиться у серцях тих, хто його знав, любив і поважав. Його життя стало прикладом сили духу, відданості та безмежної любові до своєї родини й України.