Олександр Романович Товарніцький

с.Слобідка-Мушкатівська Борщівської громади, Тернопільська область, Чортківський район,

Олександр Товарніцький народився в селі Слобідка-Мушкатівська Борщівської громади Чортківського району. Він зростав у родині, де честь служби була не просто словами — його батько, Роман Михайлович, працював в органах внутрішніх справ і став для сина прикладом мужності та відданості професії. Батьки згадують Олександра як лагідного, доброго й світлого хлопця. «Це була золота дитина — і вдома, і в школі», — говорить батько. Родина була для нього джерелом сили та підтримки, а згодом — найбільшою цінністю в житті.

Змалку Олександр вирізнявся щирістю, добротою та наполегливістю. Він ріс активною дитиною, займався спортом і музикою, мав багато друзів. Вже тоді мріяв стати поліцейським, як батько, і служити людям. Його поважали в школі за відповідальність і відкритість, а рідні згадують, що він завжди був готовий прийти на допомогу.

У юності прагнення служити суспільству лише зміцнилося. Олександр залишався цілеспрямованим, врівноваженим і витриманим. Він формував у собі риси, які згодом стануть визначальними для його професії — дисципліну, відповідальність, сміливість і холодний розум.

Свою службу в поліції Олександр розпочав у 2019 році на посаді поліцейського сектору реагування патрульної поліції Чортківського районного управління. Він пишався своєю професією та із захопленням розповідав про службу. У червні 2024 року він прийняв свідоме рішення приєднатися до новоствореного стрілецького батальйону поліції Тернопільщини. Попри хвилювання рідних і народження донечки, Олександр залишався непохитним: він дав Присягу і вважав своїм обов’язком захищати Україну. Завдяки глибокому інтересу до озброєння та постійному вдосконаленню навичок він пройшов конкурсний відбір і був зарахований до відділення снайперів. Побратими характеризують його як сміливого, відповідального й врівноваженого воїна, який не знав страху й завжди сумлінно виконував завдання.

Найбільшою радістю для Олександра стала його донечка Єва. Він мріяв бачити, як вона росте, планував бути поруч на її першому дні народження. У перервах між бойовими завданнями завжди знаходив час для розмов із родиною, підтримував дружину Яну, заспокоював батьків. Для нього сім’я була на першому місці — це було джерело тепла й мотивації боротися далі.

У складі стрілецького батальйону поліції Олександр виконував бойові завдання на Торецькому напрямку, взаємодіючи з іншими підрозділами Сил оборони. Разом із побратимами він надавав бойовим групам вогневу, розвідувальну та коригуючу підтримку. Побратими згадують, що в найкритичніші моменти він зберігав спокій і витримку — риси, надзвичайно важливі для снайпера. Одного разу, коли командир відділення отримав важке поранення, Олександр під щільним ворожим вогнем виніс його з позиції та ніс понад 500 метрів, залишаючись поруч до евакуації.