Костантин Теодозійович Гондз

м. Копичинці, Чортківський р-н, Тернопільська обл.

Костянин зростав у працьовитій, щирій і активній родині. Батько - Гондз Теодозій, працював слюсарем на автобазі в Копичинцях, мати - Гондз Валентина, працювала на пошті у місті Копичинці. У сім’ї було троє дітей: наймолодший Костянтин, а також старша сестра Тетяна і найстарший брат Сергій.

Дитинство та юність Костянтина пройшли у його рідному місті. Він навчався у школі №2 в Копичинцях, активно вчився, пізнавав світ, насолоджувався мистецтвом: дуже любив читати, зокрема фентезі, наукову фантастику, історичну літературу, збирав впродовж усього життя власну бібліотеку і передав дітям любов до книги; також дуже любив слухати музику: активний, динамічний та мелодійний, одвічний рок-н-рол, любив географію та історію, постійно займався спортом, зокрема футболом, плаванням, культуризмом.

У 1981 році Костянтин розпочав навчання у Копичинецькій школі №2. У 1992 році вступив до Кам’янець-Подільського технічного коледжу, де протягом півтора року здобував освіту в галузі електрифікації. Був старанним студентом, окрім навчання також активно брав участь у спортивних змаганнях.

У 1996 році одружився з Наталією Безкровайною з його рідного міста, в шлюбі з якою народив двох синів: Романа у 1999 році та Максима у 2004, з народженням другої дитини сім'я переїжджає у збудований власноруч дім, розбудова і поліпшення якого завжди залишатиметься пріоритетним для Костянтина.

Своє ж професійне життя Костянтин Гондз так чи інакше повністю присвятив розбудові силових структур України: спершу півтора роки служби в військах радіохімічного захисту ЗСУ на початку 1990-их, відтак 13 років роботи в структурах Державної пенітенціарної служби України, починаючи з 2015 року - 12 місяців служби гармашем в зоні проведення АТО.

З моменту мобілізації 23 лютого 2022 два палкі роки Костянтин проведе у боротьбі з московським агресором, до кінця зберігши вірність Україні, життям своїм захистивши землю свою, зокрема своє улюблене місто, де провів майже все життя, свою школу №2, про яку завжди з теплом згадував, свої вулиці, свою рідну річку Нічлаву, друзів і близьких.

4 грудня 2023 року Костянтин вирушив на чергове бойове завдання з побратимами, відтоді зв’язок з ним обірвався. Згодом стало відомо, що він прийняв нерівний бій з ворожим танком і загинув близько села Хромове Бахмутського району Донецької області, захищаючи свій край і своїх людей до останнього подиху.