Його реабілітація завершувалась, попереду була відпустка на 30 днів. І одного дня він запитав: — Ти хочеш, щоб я залишився? Ми довго говорили про майбутнє. Чи є воно в нас. Чи можливе воно в умовах війни. Він залишився в Луцьку. Але до кінця відпустки ми посварилися. Я видалила його номер і вирішила, що так буде правильніше. Через два тижні мені наснився сон: Денис в окопі, під обстрілами. Я прокинулась із тривогою, знайшла його номер і написала: «Ти живий?» Він відповів, що все ще в Луцьку. Сказав: «Мене тільки почало відпускати… і тут знову ти». Мені було важливо лише одне — щоб з ним усе було добре. Через годину він запропонував зустрітися й поговорити. І з того дня ми більше не розходилися.