Віктор Миколайович Дмитрина

с. Ребедайлівка, Черкаська область.

Дитинство пройшло в рідному селі Ребедайлівка Черкаської області. Про що Віктор завжди згадував з посмішкою і теплом. Пас корів, бешкетував з друзями, брав участь у «бандитських» дитячих сутичках, які з часом ставали лише веселими спогадами. Одним із його спогадів було Великоднє свято: частуючись пасками з друзями, він не забув і про свого вірного песика Топіка. «Самі їли паски, а песику дістались Великодні яйця. Нагодував від душі — так, що пес ледве дійшов додому», — жартома згадував він. Зі спогадів про зимові розваги була історія: разом із друзями він з’їжджав з крутого снігового схилу… у старій чавунній ванні. Веселість і безтурботність тих моментів назавжди залишилися в його серці. Важливою людиною для Віктора була бабуся Надія. Саме вона першою навчила його водити, за його словами, і ці спогади він завжди зберігав з особливою любов’ю.

Віктор здобув початкову освіту в школі с.Ребедайлівка. Згодом переїхав до Київської області, і продовжив навчання в НВК Тарасівському (Навчально-виховний комплекс «Тарасівський») — тут Віктор закінчив 9 класів. Вже в цей період у нього сформувалися великі амбіції: прагнення обрати суспільно корисну професію. Після 9 класу він спробував вступити на службу пожежника у місті Черкаси, а також мав намір поступити до Чернівецької Льотної академії та до Одеської академії Військово-морських сил, втім, за цих спроб не вдалося здобути місце. Не зневірившись, Віктор повернувся в школу, завершив старші класи, успішно склав всі іспити — і отримав запрошення відразу до чотирьох університетів на бюджетну форму навчання.

Вибір професії пав на залізницю, завдяки порадам репетитора і Віктор здобував освіту у Державному університеті інфраструктури і технологій за спеціальністю «Рухомий склад залізниць», спеціалізація — «Локомотиви та локомотивне господарство». Під час навчання проявив себе як активний і цілеспрямований студент: був членом студентського парламенту, входив до комітету з питань культури та дозвілля, брав участь у громадському житті університету. Завдяки наполегливості та щирій жагі до знань він успішно складав іспити, демонстрував високий рівень підготовки. У 2017 році отримав диплом бакалавра, а вже у 2018 році здобув ступінь магістра з відзнакою. У студентські часи Віктор поєднував навчання з роботою. Спершу працював на автомийці, згодом підробляв у таксі, а пізніше став кур’єром Domino’s Pizza. Цей період був сповнений різного досвіду — навіть неприємних ситуацій, як-от кілька дорожньо-транспортних пригод. Та попри всі труднощі, Віктор завжди залишався оптимістом. На кожному місці роботи він знаходив друзів, підтримував із ними теплі стосунки та завжди поспішав на допомогу тим, хто цього потребував.

Після успішного завершення університету та здобуття ступеня магістра Віктора запросили на роботу до ПрАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ». Він працював із повною віддачею, йому не важлива була ні заробітна плата, ні глобальність проблем, він завжди відстоював справедливість, невпинно вдосконалював свої професійні знання та боровся за покращення в роботі. У 2018 році Віктора призвали на строкову службу до Державної прикордонної служби України. Там він сумлінно та з честю виконував свої обов’язки: перешкоджав незаконному руху через кордон, затримував контрабандистів, захищав державні інтереси. Після завершення строкової служби Віктор повернувся до роботи у ПрАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ», де продовжив свою діяльність аж до початку повномасштабного вторгнення. За відповідальність та наполегливість в 2021 році був призначений начальником відділу. Навіть під час служби Віктор цікавився робочими справами, по можливості провідував колег, мав надії після закінчення війни повернутися до улюбленої залізниці і «навести порядки» - як сам казав.

Син Лев. Йому було всього 7 місяців коли він втратив татка. Найкращого, найлюблячого, найтурботливішого татка, який мріяв про сина, з трепетом обирав імʼя, з нетерпінням чекав кожної зустрічі, був з ним завжди не зважаючи на відстань.

З перших хвилин повномасштабного вторгнення Віктор не мав жодних сумнівів, де буде його місце — у лавах Збройних сил України. Вже на другий день війни, після забезпечення безпеки рідним, він добровільно прийшов до військкомату та був зарахований до 101-ї окремої бригади охорони Генерального штабу. В складі якої брав участь в обороні столиці. Там отримав посаду кулеметника, та виконував бойові завдання на Донеччині, у Покровському районі. Після ротації Віктор не покидав зусиль, пройшов навчання в Англії та розпочав новий етап своєї військової служби — у сфері безпілотних систем. В жовтні 2022 року успішно пройшов навчання на керування FPV-дронами. За мужність і відданість був відзначений почесним знаком «Сталевий хрест». В лютому 2023 року успішно завершив навчання та отримав сертифікат пілота ударних БПЛА в спеціальності «оператор БПЛА мультироторного типу» Після чого також виконував свої обовʼязки на Донеччині, вже в складі сил безпілотних систем. Навіть на передовій він власними силами продовжував здобувати знання та навички, задля забезпечення якісної роботи та покращення виконання бойових завдань. За сумлінну працю та захист держави отримав нагороду за оборону міста Торецьк в серпні 2023 року. Та почесну відзнаку «золотий хрест» в листопаді 2023 року. В січні 2024 року здійснив перевод до 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Галицького. Де отримав військово-облікову спеціальність та посаду зовнішнього пілота в складі екіпажу БпАК. З квітня 2024 року виконував бойові завдання на Донеччині. В липні, в ході виконання чергового завдання, отримав поранення. Після лікування повернувся на передові позиції й сумлінно продовжував боротьбу. Не зважаючи ні на що Віктор стояв на захисті своєї країни, пліч о пліч з побратимами боровся за майбутнє для кожного з нас. Завоював звання молодшого сержанта та обійняв посаду командира відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів В березні 2025 року отримав нагороду за оборону міста Часів Яр У кожному підрозділі, на кожній посаді він прагнув досконалості: здобував нові знання, ініціював зміни, брав на себе відповідальність і завжди був прикладом для побратимів. Віктор ніколи не залишався осторонь, завжди йшов уперед і віддавав себе справі без залишку.