Петрусь був дуже доброю, спокійною, розумною людиною. - Мій перший спогад про Петра і сімʼю, це коли тітка Ганя з дядьком Зеником заїхали до нас з дітьми по дорозі в своє село. Стефчику тоді було мабуть десь до року, в нього було темне довге волосся як в дівчинки. Петро вже ходив сам. Але він мав стояти, не дуже бігати, бо був в білих шортах, то переживав щоб не замастився. - Памʼятаю, як ми приїхали до Наталі на випуск і Петро вчив Оксану друкувати на компʼютері вірш і вона мала приїхати і знайти його в компʼютері наступного разу. - А ще одного разу, Дарина, Оля, і Петро, він тоді вже був жонатий, приїхали переночувати до нас. Я наготувала їсти, але вони не хотіли їсти, бо були втомлені і хотіли дуже спати щоб зранку дальше їхати. Я наготувала сумку з невеличкою передачею в кухні. Зранку, дуже рано вони проснулися, тихенько зібралися щоб нас не розбудити і поїхали. Так і не взяли ту сумку з передачею. Я потім дзвонила до тітки Гані і пожалілася, що вони, бо не хотіли взяти передачу.