Всі кликали тебе Петро або ҐоРДо, а мені зручніше було казавти гав або виляти ховстом. З тобою, завжди було добре. Не знаю, як це пояснити. Просто коли ти поруч – все правильно. Ти ніколи не брехав і не прикидався, не робив вигляд. Що казав, те й робим. Тому я тобі вірив. Найбільше я любив наші ранкові пробіжки. Поки інші ще сопіли у спальниках, ми вже летіли лісом. Ми розганяли пташок, я мочив лапи в холодній росі, коли сонце тільки-тільки вилазило. Це було набагато кращим за будь-яку мʼяку теплу подушку. Завдяки тобі я хотів спробувати щось нове. Мені це подобалося – з тобою ніколи не було нудно. Тільки одним ти не ділився - чомусь ти не брав мене у ті свої поїздки... коли сідав у велику гучну машину – страшенно шумну, я її боявся – і їхав кудись на кілька днів. Я був готовий здолати свій страх, чесно. Готовий був скакати на ту броню, аби тільки бути поруч. Але ти, мабуть, думав, що мені краще тут. Що так безпечніше. Потім повертався – і знову все було добре. В холодну пору ти правда дивно поводився. Кожного ранку йшов купатися в Осколі. Надворі холод, а ти у воду... Я просто дивився здалеку і не розумів навіщо. Але одного разу подумав: в тебе шерсті менше і ти не мерзнеш то може і я не змерзну. Бо раз ти це робиш, значить воно того варте. Я таки поплавав. Після того купання ти зробив нам стейки. Цілі стейки! Один собі, другий мені. З розмарином і травами. Я ніколи не їв нічого смачнішого. Дякую тобі, ҐоРДо! з тобою життя мало смак. Ти був добрим. Ти не прикидався. Я все памʼятаю. Алі