Друже Петрику, Маю честь знати тебе, бо не можу собі дозволити відчувати що ти споглядаєш на нас з висоти. Ти це світла та сильна особистість з прекрасним почуттям гумору. Чуйний та готовий допомогти. На тебе можна було покластися і знати що ти захистиш спину при потребі. Ти той хто любить свою батьківщину. Ти відкрив для мене цікаві місця та не боявся спробувати щось нове. Чого тільки варті наші зимові загартовування в озерах в вашому районі, походи в горах та поїздки до Криму. Особливо наші мовні пригоди в Севастопольських автобусах. Памятаю твої розповіді про роботу на швидкій допомозі. Тоді я зрозумів що ти загартований цим, сповнений оптимізму щодо життя. Твій неординарний погляд на речі дозволив мені поглянути під іншим кутом на цей наш світ. Традиції вашої родини - це така щемка частина того острівця українськості та традиційності яка допомагала відчувати себе в затишку та в чомусь такому рідному домашньому. Не зважаючи на відстань та роки що нас розділили, я вдячний тобі що ти вийшов на зв'язок за декілька місяців до свого переходу в інший світ. Ці миті цікавих розмов, обговорення сучасних літературних та кіно новин. Вони дають багато. Твої погляди на традиції, навіть у війську та при мінімальних побутових зручностях, вражали. Чомусь запамятася з шоломом в руках, в який ти компонував страви щоб зустріти Великдень.. Останній земний Великдень... До зустрічі друже.