Петро завжди був відвертим і відкритим. Він ніколи не боявся відвертості – був сміливим у думках, прямим у вчинках і чесним у серці. Мабуть, тільки під час гри в «Мафію», яку ми іноді грали всі разом, він дозволяв собі трохи лукавства – але й тоді робив це майстерно. Петро був справжнім патріотом - своєї родини, українських звичаїв, рідної природи, культури і, звісно, України. Його повага до традицій була особливою. Якщо сорочка – то вишиванка. Якщо слово – то українське. Якщо коса – то справжня ручна. Якщо транспорт – то ровер. Йому це було до душі. Петро був чудовим батьком. Усі діти щиро його любили, бо він викликав у них довіру, дарував тепло і позитив. Пригадую, як я зі своєю сім’єю та родичами піднімався в гори. Петра там не було. Я ніс на плечах свого сина Назара – він тоді був зовсім малим. Назару почали пропонувати, щоб він трохи пішов на плечі до вуйка. Але Назар не хотів – він любив, коли його ніс я. Тому Назара почали вмовляти: «Дивись, вуйко здоровіший, вищий, міцний… хай тато відпочине». Врешті Назар погодився – але сказав: «Я знаю Петра. Він найсильніший!». Ми не відразу здогадалися, про кого йдеться, бо не всі там знали Петра. Думали: який Петро? Хто це? Назар пояснив – і потім доводив усім своїми щирими дитячими аргументами, чому саме він так вважає. Дякуємо Петру за те, що рятував людей і самовіддано боронив Україну у цій страшній війні. На жаль, ціною цієї боротьби стало його власне життя. Світла пам’ять Герою. Петро назавжди залишиться у нашій пам’яті та серцях!