Друже, не можу змиритися і не можу говорити про тебе в минулому часі. Ти був, є і залишаєшся з нами — у пам’яті, у серці, у кожній миті, коли згадуємо школу, друзів, життя до війни. Ви були найсвітлішою родиною в 117-й: маленька Даринка з пустотливим вогником в очах, завжди усміхнений Стефчик, турботлива мама, яка завжди вас збирала до купи — і ти. Стриманий, надійний, справжній. Однокласник, друг, людина, на яку можна було покластися. Обіймаю, друже. Орли не падають на землю. Вони летять у небо. Тримай його над нами.