Мій суцільний спогад з Петром це Гірне. Найкраща в світі річка Стрий, вилазки на роверах до найближчої гори - як дітьми, так і дорослими. Походи на тиждень-два в Карпати ще студентами. Наші весілля. Хрестини Катрусі. З самого дитинства пам'ятаю як Петро мужнів не по рокам. Підлітком у нього навіть кістки росли швидше ніж треба В походах брав в рюкзак більше речей, щоб витримати вищі навантаження. Завжди йшов першим. У нього був відсутній страх. Пам'ятаю як в девʼяностих ми заїхали на військовий аеродром в Стрию. Проїхали роверами через дірку в паркані прямо на секретний обʼєкт - ангари з військовими літаками. Ми їх облазили довкола. Петро заліз в кабіну одного з напіврозібраних винищувачів. Я побоявся. Біля найближчої будівлі постійно гавкав малий пес. Нашу півгодинну екскурсію перервав командир ескадрильї і два посіпаки. Ми їм зіпсували чи то сауну, чи то просто випити. Насварив нас, змусив написати пояснювальні записки, відібрав ровери і пообіцяв повернути в обмін на паспорти. Нам довелося пішки повертатися в Гірне, дві години по темному. Мама Петра і моя цьоця сильно переживали куди ж ми пропали. А я переживав, щоб тільки не розповіли моїм батькам, яких дурниць ми накоїли і мало не втратили роверів. Ровери нам повернули наступного дня, допоміг родич Петра, військовий на цьому ж аеродромі. За кілька років найбільший аеродром на західному кордоні совка припинив існування. Приїжджі військові покинули Стрий. Злітну смугу почали розбирати та продавати по шматочкам на будівництво доріг та будинків. Ми з Петром лише раз повернулися на місце пригоди. Через 20+ років, в 2018! Проїхали весь аеродром, залишки злітної смуги та ангарів. Це було неймовірне відчуття, проїхати усіма місцями дитячих пригод. Знову на роверах. Знову разом. Щирі співчуття всій родині. Мамі, яка вдруге переживає страшне горе. Сімʼї, яка лишилась без тата. Світла памʼять, Петрусь!