Батьки

Мати - Сицькова Єфросинья Федорівна, працювала в колгоспі різноробочою. Батько - Федір Васильович.  Працював у тому самому колгоспі бригадиром тракторної бригади. Важко працювали але змогли дати освіту чотирьом синам та двом донькам. Поховані на сільському кладовищі селища Каз-Майдан.

Місце народження

Народився 28 листопада 1944р у селі Каз-Майдан, Ковилкінського району, Мордовія.

Дитинство

Навчався у сільській школі з 1952 року, де й перший раз зустрів майбутню дружину, нашу бабусю. Дитинство було важким, тому що навчання у школі треба було поєднувати з виснажливою працею по господарству. Сімʼя мала багато домашніх тварин та поля, які годували велику родину.

Юнацтво

Михайло вчився до сьомого класу в середній школі, а потім перевівся до Качелаївскої школи та довчився до 10 класу. Дуже рано почав працювати. Його перша робота була у колгоспі різноробочим. Там він дуже швидко здобув повагу та довіру серед колег та керівництва.

Переїзд до України.

На початку 60-х найперспективніша карʼєра була у шахтарів. Михайло знав про це, та мріяв переїхати туди, де він мав би змогу отримати шахтарську освіту та потрапити на виробництво. У ті часи відновлення Донбасу ще набирало обертів й після недовгого візиту на Луганщину, він вирішив переїжджати до міста Свердловськ, де мав би змогу отримати професію гірника очисного забою. Це було його мрією, до якої він дійшов у свої 19 років у 1963 році.

Студенські часи

Студентство пройшло вже в промисловому місті Свердловськ, Луганської области УССР. Там він отримав базові навички праці під землею, які вдосконалював протягом довгої шахтарської карʼєри. Одразу після навчання був направлений працювати ГРОЗом на шахті “Провальє”.

Військова служба

Після кількох років роботи на шахті, Михайло був призваний на службу в військову частину до Мінську. За бездоганну службу та велику відповідальність отримав посаду командира взводу. Він пробув на службі більше двох с половиною років і демобілізувався на весні 1968. Під час служби знайшов багато друзів, з якими листувався багато років. Після демобілізації йому пропонували працювати на хорощій посаді у московській міліції, але шахтарська праця була для нього більш поважна.

Карʼєра на шахті ім. Вахрушева

Після служби він отримав запрошення до шахти ім. Вахрушева, біля містечка Ровеньки, Луганської області. На той час це була одна з найсучасніших шахт Луганщини, де його досвід роботиі навички управління людьми були у нагоді. На Вахрушева він обіймав посаду гірника, а потім й бригадира на очистному участку. За бездоганну працю, та перевиконання плану видобутку вугілля він отримав багато нагород. Серед яких орден "Знак пошани" в 1974 р. "Орден трудового червоного знамені" 1984, "Шахтарська слава", “Почесний шахтар".

Чорнобильска катастрофа

Чорнобильська катастрофа, що сталася 26 квітня 1986 року, є однією з найбільших техногенних катастроф у світовій історії. Її наслідки досі впливають на життя мільйонів людей, а зона відчуження нагадує про величезну ціну помилок у сфері ядерної енергетики. В жовтні 1987 р. призвали на ліквідацію наслідків катастрофи на ЧАЕС. Михайло обіймав посаду командра відділення забеспечення. Працював також й в приміщенні сумно-відомого ресторану “Припʼять”  Наслідки боротьби з невидимим ворогом - радіацією, не пройшли не поміченими. Михайло отримав незначні дози радіації, але це вплинуло на стан здоровʼя. Через деякий час після повернення зі служби, він переніс операцію по видаленню частки шлунку. За участь в ліквідуванні наслідків Чорнобильської катастрофи був нагороджений відзнакою “Ліквідатор ЧАЕС”.

Повернення на шахту ім. Вахрушева.

Робота в шахті завжди була однією з найважчих і найнебезпечніших професій. Шахтарі зазнають величезних фізичних навантажень, працюючи в умовах глибоко під землею, де створені умови крайньої небезпеки і дефіциту свіжого повітря. Це призвело до розвитку різноманітних професійних захворювань, одна з яких — силікоз. Михайло страждав від нього з 80-х років.

Баришніков Михайло пропрацював у вугільній промисловості до пенсії, на яку вийшов у 2005. Навіть після отримання змоги вийти на відпочинок, він продовжив працювати на шахті ще декілька років. Робота була для нього важливою частиною життя.

Діти

Виховував двох дітей, двох онуків та правнучку. Син Віталій і донька Оксана народились у містечку Червоний партизан. Вони прийняли від батька любов до праці й літератури. Михайло трохи не дочекався ще одного правнука, якого назвали на честь нього.

Останні роки життя

Незадовго до смерті, Михайло часто хворів, робота в шахті дала свої наслідки. Пневмонія разом з силікозом, на жаль, не залишила шансів на одужання вже літньому Михайлові Федоровичу. Він помер у себе вдома 7 липня 2020 в місті Ровеньки, Луганської області.

Спадок

Баришніков Михайло Федорович залишив після себе дуже багато спогадів про себе. У професійній спільноті він залишився у памʼяті як відповідальний майстер, якому можна довірити геть усі справи. За довгі роки праці, він знав шахту й своє діло як ніхто інший. Родина запамʼятала його як доброго батька, дідуся, чоловіка. Якщо згадувати образ дідуся, то це завжди охайний, спокійний поцінувач літератури та настільних ігор. У памʼяті родини він назавжди залишиться прикладом справжнього чоловіка.

Михайло Федорович похований на центральному кладовищі у місті Ровеньки. Він прожив довге та достойне життя. Весь час був порядною, чесною та дуже доброю людиною.