Іловайськ
7 серпня 2014 — 2 вересня 2014
Пам'яті загиблим захисникам, які поклали життя за свободу України
Перейти до сторінок памʼяті захисників:
“Людина на землі живе доти, поки про неї пам’ятають”.
Так само історія живе доти, поки її хтось зберігає...
Іловайська операція — один з найбільш трагічних, але таємничих періодів російсько-української війни. Хоча спершу Іловайськ, можливо, не мав саме стратегічного значення, бої, що тут розгорнулися, стали важливими у формуванні української армії, яка дотепер боронить кордони України. Вагому роль у цьому процесі відіграли добровольчі батальйони. Вони могли зробити внесок у розвиток українського війська й змінити хід війни — але загинули при виході з імітованого “зеленого коридору”.
Це історична закономірність, адже домовленості з Росією ніколи не були підтверджені діями…
Звільнення Іловайська мало стати вирішальним на шляху до Донецька. Планувалося, що українським бійцям будуть протистояти дезорганізовані бойовики, які погано озброєні та недостатньо мотивовані... Проте українські оборонці зіштовхнулися із силами противника, які точно готувалися до захоплення України. Попри те, що українські бійці були мотивованими зберегти свої території, підготовка росіян була кращою. Вони перекривали шляхи можливого відступу й згодом оточили Іловайськ…
Російська сторона тривалий час заперечувала присутність своїх військових на території України. Позиція Москви полягала в тому, що у бойових діях беруть участь “ополченці” – місцеві жителі та добровольці, які підтримують самопроголошені Донецьку та Луганську Народні Республіки. Російська пропаганда подавала цей конфлікт як “внутрішній”. Важливо, що саме під Іловайськом, вперше за час війни на сході – українські бійці взяли у полон 17 російських військових.
.gif)
Україна показала свідчення росіян, які спростували слова російського президента. Однак, дезінформація, яку чинила країна-агресор, мала наслідки на формування міжнародної позиції. Коли відбувся “зелений коридор”, не вистачило належної інформаційної політики, яка могла сприяти послабленню Росії. Подібні сценарії розгорталися на різних напрямках: Дебальцевський котел, бої за Луганський та Донецький аеропорти, бої під Горлівкою, бої за Лиман...
Певний час хронологія подій в Іловайську залишалась прихованою. Більшість людей, які могли б доповнити розуміння того, що відбувалось — загинули, виходячи “зеленим коридором”, або раніше. Хтось продовжив військову справу, виражаючи свій біль на полі бою. По інший бік — ті, хто психологічно не був готовий повертатися до спогадів… Однак є журналісти, письменники, і все ж звичайні бійці та їх родичі, які погодилися свідчити, аби цю хронологію можна було відтворити хоча б приблизно.
Власне, матеріал побудовано зі свідчень військових, які брали участь у боях біля Іловайська, а згодом опинилися в оточенні. Більшість інформації зібрано завдяки серії книг Романа Зіненка “Війна, якої не було. Хроніка Іловайської трагедії”. Додаткові свідчення взято зі спогадів родичів загиблих, які увійшли до окремої серії сторінок пам’яті для меморіальної платформи Inheart.memorial
Події Іловайської операції — це безліч бойових завдань та історій людей й, на жаль, усі відтворити неможливо.
У матеріалі згадано переломні події, що беруть початок з 7 серпня 2014 року. Тоді на передовій опинилися переважно добровольці – звичайні люди, які понад усе прагнули захистити державу. Вони могли б скласти зброю, але знали, за що борються. Чи врешті вони щось вибороли? Висновки робити вам. Проте берегти пам’ять про них та ці події – найменше, до чого сьогодні ми можемо бути причетні. Протягом літа 2014 року, українські війська досягали значних успіхів у визволенні окупованих територій на Донбасі. Але ось ми наблизились до серпня... Місяць, який став переломним.
Бойовий виїзд, Мар'їнка.
8 серпня 2014.
Фото: Макс Левін
Хронологія, яка бере початок з 7 серпня 2014 року – для багатьох і стала початком Іловайської операції.
Іловайськ
Степано-Кринка
Поблизу селища Степано-Кринка, за 10 кілометрів від Іловайська, відбувся один із перших боїв, який був тією точкою невідворотності… Група українських військових рушила до селища, маючи дані розвідки про те, що бойовики облаштували там укріплений район. Поки артилерія вела вогонь по позиціях ворога, основні сили збиралися біля селища Кутейникове, очікуючи на танки. Потім колона вирушила до Степано-Кринки, знешкоджуючи підозрілі ділянки маршруту.
В одній з лісосмуг, виявили ворожий дозор, який спостерігав за колоною. Бойовики одразу відкрили вогонь, але українські військові швидко відповіли. Колона продовжила рухатися далі, однак натрапила на ворожі позиції біля Степано-Кринки. Почався бій. Ворог міг коригувати вогонь…
Українські сили втратити бойову броньовану машину розвідувальних військ, а у танків і бойових машин майже закінчився боєкомплект... Через це бійці не змогли увійти в селище і змушені були відійти, щоб уникнути людських втрат. Всі групи відступили до Кутейникового. Для когось це був перший бойовий досвід, початок Іловайської операції й усвідомлення, що війна триватиме значно довше.
серпня
8 серпня, у напрямку місця бою, вирушила група розвідки. Вони виявили до двадцяти тіл загиблих в лісосмузі. На жаль, впізнати їх було майже неможливо. Упізнали лише одного бійця, завдяки білому натільному пластиковому хрестику. То була єдина зачіпка...
Того ж дня, на блокпосту, між Старобешевим і Новокатеринівкою, бійці отримали наказ передислокуватися. Їм доручили створити опорні пункти навколо Іловайська, щоб заблокувати місто. Для більш безпечного проходу до нових точок базування, було залучено артилерію з димовими набоями. Не втрачаючи нагоди, бойовики тоді заявили, що українська армія застосувала отруйний газ проти цивільного населення..
серпня
10 серпня відбувся бій на околиці селища Зелене. Це сталось через те, що туди змогли проїхати бойовики. Машина буквально пролетіла і повернула на головну вулицю села, де і зав’язався бій. Тоді загинуло чотири українських бійці… Однак, була і друга автівка, якій прорватися вже не вдалось. Українські військові затримали двох бойовиків, з вірою, що їх можна буде обміняти на українських полонених.
Солдати, які втекли з першої автівки, ймовірно повідомили в Іловайськ про те, що траса на Харцизьк перекрита. Розпочався мінометний обстріл, а зі сторони соняшникового поля ворог здійснив спробу напасти на щойно облаштований блокпост. Пізніше, соняшникове поле стане символом порятунку і втрат водночас, але поки це була лише незначна точка на місцевій карті. У ході обстрілу, осколки гарячого металу падали на голови українських бійців… Врешті, атаку було відбито, і бойовики тимчасово відступили.
Бійці інших підрозділів мали увійти до Іловайська зі сторони селища Многопілля й зачистити місто від бойовиків. Згодом також відбувся бій зведеної групи батальйонів “Азов” і “Шахтарськ” на південно-східній околиці Іловайська. Бої були складними зокрема й через те, що українські бійці не мали належної бронетехніки, бойові машини виходили з ладу й ставали мішенню посеред поля… Тож штурм не відбувся.
Водночас, на шляху між Кутейникове й Іловайськом, продовжував діяти батальйон “Донбас”, який 10 серпня здійснив спробу встановити контроль над Іловайськом. Однак, тоді бійці рушили, не залишивши позаду себе захист... Групу виявили, накрили щільним вогнем і атакували гранатами. Бійці були вимушені повернутися до загальної колони батальйону на шляху Кутейникове-Іловайськ.
Того ж дня відбувся бій в селищі Грабське, у ході якого декілька українських бійців, на жаль, потрапили у полон. Встановити контроль над Грабським було надважливо, оскільки крізь нього провозили набої й харчування на опорні пункти навколо Іловайська. Згодом, на підкріплення до бійців прибув “Азов”.
серпня
12 серпня було здійснено спробу повернути селище під український контроль, але стало зрозуміло, що на цьому напрямку у ворога добре організована оборона і подальше пересування у бік Грабського – неможливе. Час і глибокий аналіз ситуації все ж сприяли тому, що згодом селище вдалось частково зайняти. Однак, зазвичай, такі бойові операції не минають без втрат, і тут – винятку не сталось…
Важливо: протягом цього періоду в Іловайську були українці бійці, зокрема з 93-ї окремої механізованої бригади. Вони перебували там до самого виходу “зеленим коридором” та брали участь безпосередньо в місцевих боях. Більша частина цієї зведеної роти займала й утримувала позиції навколо Іловайська.
По дорозі в Іловайськ.
23 серпня 2014.
Фото: Макс Левін
серпня
16 серпня, зі сторони терористичних угруповань, був здійснений обстріл селища Старобешеве реактивною артилерією. Тоді уразили територію навколо табору 40-го батальйону територіальної оборони. На жаль, внаслідок цього обстрілу українські бійці знову зазнали втрат. Українська сторона не очікувала подібні дії, і ворог це розумів.Ті, хто вцілів, допомагали санітарам переносити загиблих і надавати допомогу пораненим. Саме на місці й попри те, що ризик повторного обстрілу залишався…
серпня
17 серпня батальйон “Донбас” здійснив спробу піти на Іловайськ через Грабське, яке лише частково контролювалося українськими військовими. Після виконання завдання увійти в селище, підрозділ мав провести зачистку свого сектору. Тут бійці чи не вперше побачили, як війна впливає навіть на тварин. У подвір’ях було чути плач худоби, яка помирала від спраги... Звісно, що посеред цього було знайдено і безліч тіл бойовиків. Контрасти війни…
У ніч з 17 на 18 серпня російські сили знову завдали удари по території табору. Цього разу – 39-го окремого мотопіхотного батальйону. Цей обстріл вкотре довів, що ворог спостерігає за українськими силами й професійно корегує вогонь у точне місце і час.
серпня
18 серпня до Іловайська все ж увійшов батальйон “Донбас”, зайнявши будівлю школи №14. Тут було організовано пункт харчування і підтримки місцевим мешканцям. Українські новини радо повідомляли, що Іловайськ частково звільнено і над містом майорить прапор України. На той момент, сил вистачало лише на утримання західної частини міста. З іншого боку рухались бійці батальйону “Дніпро-1”, які мали прорватись крізь ворожі укріплення й закріпитися у місті. Однак війна є такою, що за хорошими новинами – слідують погані звістки…
Захисники пішки долали цей шлях – під супровід тиші. Не було чути ні вибухів, не відчувалось і смерті, що до цього вирувала у повітрі… Проте на них чекали. Раптово тишу розірвали автоматні постріли й вибухи. Розпочався бій на підступах до укріпленого району. Смерть знову була тут. Багато захисників отримали надважкі поранення. Після першої спроби увійти в Іловайськ не залишалось нічого іншого, ніж повернутися до Старобешівської лікарні. Тоді українські бійці побачили наслідки важкої контузії…
Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 14 (Іловайськ). Фото взято з Wikimapia
серпня
Вранці було оголошено про другу спробу йти на Іловайськ. Про успішність цієї наступальної операції говорити непросто, адже передусім її ціна – надто висока… Добровольчі батальйони “Азов”, “Дніпро-1” і “Шахтарськ” дійсно закріпилися на східній околиці Іловайська. До того ж 19 серпня було взято залізничне депо Іловайська. Однак, наслідки катастрофічні…
В ході боїв було важко поранено або вбито до третини штурмової групи “Донбасу”. Якщо серед періоду боїв за Іловайськ можна виділяти найбільш “чорні” дні – це був один із них.
серпня
20 серпня бійці почали розширювати сектор оборони: зайняли декілька будинків і взяли під контроль певні вулиці. Однак, ворог перебував поруч, тож будь-які дії на території – були поміченими. Мінометні обстріли не вщухали. Керівниками батальйонів “Азов”, “Шахтарськ” і “Дніпро-1” було розроблено план руху в напрямку центра міста... “Азов” почав рух двома групами, однак незабаром, одна з них – натрапила на ворога. Бійці знову зазнали втрат.
Було втрачено найцінніший ресурс – людей. Усвідомлюючи це й зважаючи на хитку ситуацію, командування “Азова” та “Шахтарська” ухвалило рішення про те, що вони забирають своїх людей та відходять з Іловайська. У той самий час бійці “Дніпра-1” потребували поповнення боєкомплекту, інакше – вони не змогли б чинити опір. Тож вони залишили позицію наступними.
20 серпня також відбувся бій на околиці селища Грабське. Українські бійці намагалися чинити спротив, але ворог значно переважав, тож вони мусили відійти з позицій. В той самий час, зі сторони Іловайська, в напрямку Грабського, рухався мікроавтобус бійців батальйону “Донбас”. Вони не знали, що ці позиції щойно були втрачені… Це була евакуація поранених до лікарні в Старобешеве.
На дорозі з’явились озброєні люди. Раптом, без будь-яких попереджень, вони почали вести вогонь на ураження авто з бійцями “Донбасу”. Це була стрілянина по машині з відстані приблизно двадцять п’ять метрів. Авто по інерції вирулило на узбіччя і зупинилося, вдарившись у дерево. Обстріли не зупинилися і тоді. Поранені так і не отримали шансу бути врятованими. Як виявиться згодом, це було не востаннє. Через деякий час все ж вдалось надіслати підкріплення й, тоді, спільними зусиллями, Грабське знову перейшло під контроль українських бійців.
Паралельно з цими подіями, на околиці селища Зелене точився бій, який тривав майже тринадцять годин. Він продовжувався навіть під час евакуації поранених…
Відтоді й надалі – вести точний перелік загиблих бійців буде неможливо.
серпня
21 серпня, бійцям “Дніпро-1” було доведено про нове завдання. Відступати ніхто не планував, тож вони повторно мали приєднатися до бійців “Донбасу”, яким вдалося увійти в Іловайськ, і закріпитися на деяких позиціях у місті. Знову була сформована колона, і бійці втретє висунулися зі Старобешевого в напрямку Іловайська. І цього разу спроба була вдалою.
В цей час, більшість обстрілів були націлені на школу, де базувались бійці “Донбасу”. Зосереджувати тут увесь особовий склад – було ризиковано. Тож частина бійців зайняла позиції в одному з будинків приватного сектору. Школу ворог атакував з різних видів озброєння. Спортивна зала, що у підвальному приміщенні, слугувала укриттям й місцем, де перебували важкопоранені. Тут були і літні люди, і жінки з дітьми – мирні мешканці, що лише переховувались. Того дня українці бійці зачистили декілька кварталів й вийшли до дитячого садочка “Ластівка”, який став ще однією базою.
Олександру Гляделову надають допомогу після поранення.
22 серпня 2014.
Автор фото: Максим Дондюк
На фото дівчата у школі в Іловайську, під час оточення міста.
Серпень 2014.
Автор фото: Максим Левін
Медик-волонтер батальону «Донбас» Ільющенкова Анна, позивний «Мурка», допомагає цивільній жінці спуститися сходами у школі в Іловайську.
Серпень 2014.
Автор фото: Максим Левін
Солдати та поранені у спортзалі школи №14
Серпень 2014.
Автор фото: Максим Дондюк
На фото Андрій Шевчук, позивний "Орест"
Серпень 2014.
Автор фото: Максим Левін
Згодом, до Іловайська прибули частини підрозділів МВС “Дніпро-1”, “Івано-Франківськ”, “Світязь” і “Херсон”. Пізніше, прибув і батальйон “Миротворець”. Невеликі сили, але для українських військових – це була надія. Дні супроводжували регулярні атаки противника. Все це – враховуючи відсутність води та їжі в потрібній кількості, нестачу інформації про пересування інших підрозділів і пошкоджену техніку. Це призвело до важкого психологічного стану бійців.
серпня
23 серпня, напередодні Дня незалежності, були “витоки” інформації про те, що колона російської техніки висувається у напрямку населених пунктів Амвросіївка і Кутейникове. На той момент Іловайськ було блоковано з чотирьох боків, але залишався вільним шлях Харцизьк – Широке – Федорівка – Іловайськ.
В той самий час, бійці “Дніпро-1” брали участь у повній зачистці західної частини Іловайська усіма наявними силами. Однак, після успішної зачистки приватного сектору міста, стало зрозуміло, що для того, аби тримати під постійним контролем усю територію — не вистачить сил. Навіть попри те, що напередодні до Іловайська прийшло декілька підрозділів.
Танк Т-72Б3, модель, яка на той час була тільки у Росії, була помічена в Іловайську в 2014. Поява цього танка доводила участь Росії у війні
В Іловайській операції брали участь понад 400 бійців добровольчих підрозділів.
З них:
192
Батальйон спеціального призначення «Донбас»
52
Батальйон поліції «Миротворець»
до
50
Полк поліції «Дніпро-1»
30
Рота поліції «Світязь»
27
Рота поліції «Херсон»
27
Рота поліції «Івано-Франківськ»
4
Бойові машини піхоти з 17-ї танкової бригади
6
Бійців десанту зі зведеної роти 93-ї механізованої бригади
В Іловайській операції брали участь понад 400 бійців добровольчих підрозділів. Батальйон “Донбас” налічував 192 бійці, “Дніпро-1” – до 50, “Херсон” – 27, рота “Світязь” – 30, “Івано-Франківськ” – 27, “Миротворець” – 52. Було також чотири бойові машини піхоти з 17-ї танкової бригади та шість бійців десанту зі зведеної роти 93-ї механізованої бригади.
Підступи до міста охороняли бійці 40-го батальйону “Кривбас” і 39-го БТрО. Навколо Іловайська служили бійці 51-ї механізованої бригади та зведені групи різних підрозділів. Також в окремих операціях брали участь бійці 73-го центру спецоперацій і 3-го полку кіровоградського спецзагону. Важливо, що ці цифри є приблизними.
"Яр" надає допомогу пораненому.
25 серпня 2014 року.
Фото: Макс Левін
На одній з висот поблизу Іловайська, перед 24 серпня, виконувала розвідку окрема група загону 73-го морського центру спеціального призначення. Тоді бійці чітко бачили колони, що рухались у напрямку Іловайська. Вони знали, що це були росіяни. Це підтверджували й радіоперехоплення перемовин, й особисті спостереження досвідчених розвідників.
Повернімось до школи №14 – епізод подій в Іловайську, що є важливим для розуміння воєнних злочинів Росії. Вночі на 24 серпня, по школі був здійснений один з найбільших обстрілів. Нагадаємо, що це місце, де також ховалися місцеві мешканці, а ще перебували важкопоранені. Навколо школи палали машини, а бійці намагалися загасити пожежу, яка виникла в будівлі школи. Ворог бив цілеспрямовано саме в цьому напрямку.
У ніч з 23 на 24 серпня, відбулося масове вторгнення російських військ на територію України
Вечірній сильний артобстріл напередодні Дня Незалежності. Горить БК та техніка біля школи.
23 серпня 2014.
Фото: Макс Левін
На подвір’ї школи після нічного обстрілу.
24 серпня 2014.
Фото: Макс Левін
На фото понівечена будівля школи та спалені автомобілі — результат нічних ворожих обстрілів
Cерпень 2014
Фото: Маркіян Лисейко
З метою введення в оману і подальшого ефективного оточення українських військовослужбовців – майже на всій російській військовій техніці були зняті чи замасковані тактичні знаки, що заборонено статтею 37 Додаткового протоколу до Женевської конвенції.
У лісопосадці на трасі Амвросіївка-Кутейникове спостерігали колону бронетехніки російської армії загальною чисельністю понад сто одиниць у складі бойових машин десанту, танків, самохідних артилерійських установок, а ще великої кількості тентованих КамАЗів, які рухались вглиб території України…
серпня
24 серпня, до батальйону “Дніпро-1”, який базувався у садочку “Ластівка”, прибуло підкріплення у вигляді харчових продуктів та води. Це був останній конвой, який дістався до захисників. Після обіду бійці отримали команду готуватися до наступу. У школі командири склали план штурму укріпрайону і довели завдання для кожного підрозділу.
Добровольчим батальйонам вдалось захопити укріплений район на шляху до Іловайська. Здавалося б, маленька перемога, але тоді це значно додало сил бійцям. Вони ще не знали, що перше щільне коло оточення щойно охопило усе угруповання під Іловайськом в “котел”. Саме на День Незалежності росіяни зайняли Новокатеринівку, Кленівку, Осикове, Ленінське і Будівельник.
Це означало одне: Кутейникове та Іловайськ було відрізано від Старобешевого
Того дня українські оборонці мали ще перемоги: було знищено російські бойові машини десанту, а ще взято у полон 10 російських військових. Однак також відбулися маловідомі трагічні події, пов’язані з атакою окупаційних військ на бійців батальйону “Кривбас”, які поверталися до базового табору під Старобешевим. Українські бійці теж потрапили тоді у полон.
Депо у місті Іловайськ.
24 серпня 2014.
Фото: Георгій Тихий
Депо у місті Іловайськ.
24 серпня 2014.
Фото: Георгій Тихий
Ранок в Іловайську.
24 серпня 2014.
Фото: Макс Левін
Журналісти разом з бійцями батальонів у підвалі школи, перечікують мінометний обстріл
Cерпень 2014.
Фото: Маркіян Лисейко
серпня
25 серпня відбулась велика евакуація поранених і тіл загиблих. Забирали усіх. Українські бійці не лише не залишали поранених на позиціях, але й намагались евакуювати усі тіла загиблих. Значною проблемою було те, що деякі тіла доводилось вантажили без документів, через зрозумілі причини… Щойно евакуаційна колона розпочала свій рух, по Многопіллю почав працювати міномет. Це не перший і не останній випадок, коли ворог бив по важкопоранених. Щоразу – наслідки були різними, але нападати на тих, хто не може оборонятися – це порушення правил ведення війни.
Командир батальйону
Сторчеус
Руслан Олександрович
11
1
1979
25
VIII
2014
Водій командира батальйону
Пєшков
Олег Анатолійович
6
X
1971
25
VIII
2014
25 серпня також стало “чорною” датою для бійців “Херсону”. Їх командир, рушивши з водієм в напрямку локомотивного депо, потрапив у ворожу засідку. Внаслідок нападу, лейтенант міліції Руслан Сторчеус загинув разом зі своїм водієм Олегом Пешковим. Їх тіла були понівечені багатьма кулями через лобове скло. Пізніше було з’ясовано, що до евакуації тіл, нападники ймовірно встигли витягти тіла бійців з машини, забрати їх особисті речі та зброю, а згодом втекти. Це була продумана засідка.
Того дня бойовики атакували по усім напрямкам в місті Іловайськ. Атаки піхоти чергувалися з мінометними обстрілами мінами різного калібру. Ворог влаштовував засідки в тих місцях, які українські бійці вважали зачищеними й контрольованими. Тоді відбулась і масштабна атака на садок “Ластівка”, після якої бійці “Дніпра-1”, роти “Світязь й “Івано-Франківська” – були змушені залишити цю точку. На території школи №14 – бійців побільшало.
Після закінчення одного з обстрілів, було ухвалено рішення про евакуацію тяжкопоранених і загиблих до Многопілля. Поранених було багато, тож не для всіх вистачало місця в транспорті. Деякі бійці поступалися місцем, аби врятувати саме важкопоранених…
Руслан Ахметов
Арсеній Ільмітов
Це був черговий доказ російської військової агресії проти України. Спершу вони запевняли, що їхали до України лише “на навчання”. Згодом, практично зізналися, що знали про те, що на території України їм доведеться безпосередньо вести війну. Очевидно, що вирушаючи на навчання, ніхто не отримує справжній посилений боєкомплект.
серпня
Однак, на відміну від російських сил, українські — знали, за що борються. 26 серпня бійці, що перебували на території локомотивного депо, здійняли над трубою котельні український прапор. Помітивши, ворог одразу спрямував усі сили, щоб знищити його. На жаль, прапор — це найменше, що вони прагнули знищити.
Ранок 26 серпня був звичайним: мінометні обстріли вже нікого не дивували. Міни лягали в радіусі 100-150 метрів від школи. Одні бійці перебували біля спуску в підвал, інші — біля виходу зі школи. Ще хтось — чистив зброю біля входу, а деякі бійці відпочивали, лежачи під вікнами спортивного залу. Однак того дня обстріл був іншим. І до останнього – деякі бійці перебували на подвір'ї... Тоді кількість мін, що прилетіли у двір школи, налічувала не менше чотирьох. Для більшості бійців, що перебували на подвір’ї — війна завершилась. Це був етап психологічного зламу…
Подвір'я школи №14.
26 серпня 2014.
Фото: Макс Левін
Спортзал школи, в якому базувався штаб батальйонів.
26 серпня 2014.
Фото: Макс Левін
Віктора заносять в підвал школи.
26 серпня 2014.
Фото: Маркіян Лисейко
Після потужних обстрілів Іловайська, протягом декількох днів, виникла необхідність евакуювати з Іловайської школи поранених до Многопілля. Шлях між цими населеними пунктами хоч і був відносно контрольований, але ніколи не був цілком безпечним. З усіма ризиками, колона відправилась під прикриттям певної частини бійців “Донбасу”.
Після від’їзду машин з пораненими з подвір’я, обстріл школи тривав. Щойно він припинився, почали надходити повідомлення про те, що по всіх позиціях, які займали батальйони в межах міста, почалася атака. На поверхах школи бійці займали позиції для відбиття нападу. Навколо школи були встановлені укріплені позиції, які утримували бійці “Донбасу”. Під час нападу на школу вони першими взяли на себе удар бойовиків…
Коли ворожим силам вдалося вибити два з чотирьох передових пости батальйону “Донбас”, виникла загроза штурму. Через приватні двори ворог все ближче і ближче підбирався до будівлі школи... Але вони отримували належну відсіч, тож на той момент наступ вдалось зупинити. Бойовики відійшли на безпечну для них відстань і продовжили обстріл школи. Також працювали снайпери.
26 серпня була виявлена ще одна колона російської бронетехніки — шістнадцять одиниць, включаючи танки, яка рухалася в напрямку Іловайська на українські позиції. Її помітили вчасно, тож тоді завдання зі знищення ворожої техніки, яка перетнула державний кордон України, було виконано. До того моменту майже ніде не відбувалося реальних бойових зіткнень з окупаційною бронетехнікою.
16
Многопілля, колона українських військових вибудовується для виходу.
29 серпня 2014.
Фото: Маркіян Лисейко
Підтримка не надійшла, армія була виснаженою, адже окрім нестачі озброєння, вони не мали їжі та води… Кількість поранених зростала, і єдиним варіантом їх врятувати — був вихід. Або ж, це був вибір між двома найгіршими сценаріями. В день 28 серпня 2014 року було оголошено про тимчасове припинення вогню, вже перед виходом “зеленим коридором”. Російська сторона надала гарантії безпечного виходу українських військових з оточення.
У підвалі школи пораненому надають допомогу.
27 серпня 2014.
Фото: Маркіян Лисейко
"Яр" надає допомогу пораненому, підвал школи. На задньому плані "Мурка", медик.
27 серпня 2014.
Фото: Макс Левін
Першими мали відходити добровольчі підрозділи з Іловайська. За ними — блокпости, які здійснювали прикриття. У такий спосіб, здійснювався організований відхід українських військ. Також, перед виходом відбувалися перемовини з росіянами про обмін полонених. Обговорювалось, що обмін здійсниться після проходження колон, однак в останній момент росіяни виставили ультиматум – обміну не буде.
Усі війська мають залишити техніку і зброю, після чого пішки виходити по узгодженому “коридору”.
серпня
До речі, ввечері 28 серпня було здійснено останню спробу провести вночі машину з пораненими, на якій були ініціали Червоного хреста та білі прапори. Однак російські сили не пропустили колону, попередньо відкривши по ній вогонь.
.png)
серпня
Вихід з Іловайська почався вранці 29 серпня, усі підрозділи зібралися поблизу Многопілля, поступово збираючи бійців і техніку з позицій. Вихід мав здійснюватися двома колонами. “Північна” мала рухатись за маршрутом: Многопілля – Агрономічне – Новодвірське – Михайлівка – Андріївка – Чумаки – Горбатенко – Новокатеринівка – Старобешеве. Маршрут “південної” колони був таким: Многопілля – Червоносільське – Осикове – Побєда – Новокатеринівка – Старобешеве. Зустрівшись у Новокатеринівці, обидві колони мали рухатись далі у бік Старобешевого.
До речі, ввечері 28 серпня було здійснено останню спробу провести вночі машину з пораненими, на якій були ініціали Червоного хреста та білі прапори. Однак російські сили не пропустили колону, попередньо відкривши по ній вогонь.
Спершу йтиметься про “північну” колону. Перше коло оточення українські сили дійсно проїхали вільно й безперешкодно. Однак, діставшись другого кола оточення, бійці побачили, що росіяни вже почали “працювати” по “південній” колоні. Там, ймовірно, були залучені навіть касетні боєприпаси. Це було видно по вибухах у повітрі й струмам диму, які тягнулися до землі. Саме в той момент почався обстріл і “північної” колони. Бійці, які вчасно усвідомили, що вогонь посилюватиметься, завернули у бік соняшникового поля, через яке згодом і врятується певна кількість військових… Цей шлях не гарантував порятунок, пізніше тут теж відбулось чимало сутичок. Тож, соняшникове поле – символ порятунку і втрат водночас.
Так сталось, що друга половина “південної” колони розтягнулась на дорозі між Многопіллям та Червоносільським. Саме тоді вони побачили, що російські війська відкрили вогонь з гранатометів, мінометів та автоматів. Пізніше до них долучилися і танки. Бійці, які їхали першими у “південній” колоні — фактично не мали шансів на виживання.
Серед них, звісно, були авто, де перебували поранені, але ворог на це не зважав. Розстрілював і авто “швидкої допомоги” і ті, що з білим прапором.
Деякі машини починали розриватися і вибухати, а інші – просто зупинятися. Комусь вдавалось маневрувати між іншими палаючими автівками й тілами загиблих… Люди або помирали внаслідок безпосереднього влучання в їхнє авто, або потрапляли в полум’я, намагаючись втекти.
Згодом “південна” колона розпалась на дві частини. Бійці, які були дещо далі від центру обстрілів, встигли відійти у сторону селища Червоносільське, шукаючи порятунку у місцевих будинках… Потім майже три доби вирішувалась їх доля (більшість потрапили у полон). Тоді, на околицях селища, бійці батальйону “Донбас” вступили у бій з російськими силами, а декількох з них — взяли у полон. Однак, починаючи з цього моменту, “південна” колона припинила своє існування, як єдине ціле. Одна її частина “застрягла” у Червоносільському, а друга — пересувалась під обстрілами в напрямку Новокатеринівки через хутори Володарського, Осикове і Побєди.
Многопілля, колона українських військових вибудовується для виходу.
29 серпня 2014.
Фото: Маркіян Лисейко
Колона 93-ї бригади, якій пощастило прорватися крізь розстріл, нарешті в’їхала в селище Осикове. Між селами Володарське та Осикове снайпери та автоматники ворога почали атакувати окремі машини. Також, у селищі Осикове було підбито одну бойову машину піхоти та автомашину. Згодом, тут буде знайдено братську могилу із загиблими... Бійці, які зазнавали обстрілів на цьому шляху, вистрибувати з машини та намагалися сховатись у кущах. Проте їх розстрілювали прицільним вогнем снайпери. Певну кількість було взято у полон.
Трагічна історія сталась з бійцями 93-ї бригади, які їхали у вантажівці. Ця машина починала рух у “південній” колоні, їй пощастило уникнути ураження під хутором Червоносільське. Проте за декілька кілометрів до Новокатеринівки, її підбили. Поблизу дамби, за селищем, вантажівка перекинулась. У ній одразу загинуло декілька військових. Але залишились і ті, хто вижив. Один із бійців почав махати білою тканиною та кричати, аби не стріляли. У відповідь, російський військовий у формі наказав, щоб вони підіймались та виходили. Щойно піднялись — по ним було відкрито вогонь з автоматів. Тоді загинуло більшість з тих, хто до цього дивом зміг вижити.
“Північна” колона рухалась між хуторами Чумаки і Горбатенко. Однак, цей шлях простягав під супровід щільних обстрілів з кулеметів і автоматів. Деякі бійці продовжували свій шлях, повзучи лісосмугами… Стовпи пилу, вогню і чорного диму. Шквальна стрілянина і гуркіт пострілів і вибухів. Чиїсь крики… Все це змішалося в один величезний гул.
Коли у хуторі Горбатенко російські десантники відкрили шквальний вогонь з кулеметів, гранатометів та автоматів, кільком машинам вдалося “проскочити”, але вже за хутором вони були знищені. Всі автобуси, машини та вантажівки, якими їхали бійці “Миротворця”, “Херсона” та “Івано-Франківська”, в районі хутора Горбатенко теж були знищені.
На деяких ділянках хутора розсіяні бійці згуртовувались в невеличкі групи та здійснювали спроби надавати відсіч, але невдовзі пустились врізнобіч по полях. Деяка частина бійців з боєм прорвалась з хутора, але чимало з них було також поранено, потрапило до полону або загинуло.
За хутором Горбатенко “північна” колона остаточно розсіялась і фактично припинила своє існування. Частина залишків колони, прорвавшись через хутір Горбатенко, продовжувала рух до села Новокатеринівка. Останнім з хутора Горбатенко виїхав автобус з сімнадцятьма бійцями роти “Світязь”. На виїзді він також був підбитий. Бійці, яким вдалось вийти з автобуса, пересіли на вантажний “Урал”, який зупинився, аби підібрати добровольців. Цій вантажівці не вдалося вирватися з оточення. Невдовзі її підбив російський танк. Вперед прорвалися кілька БМП та два танки, які, повернувши башти, атакували у бік російських позицій.
Усі бійці й офіцери, які вижили під час “зеленого коридору”, надалі виходили з оточення малими групами, зважаючи на власні обставини.
Окрема частина бійців і техніки спромоглася дістатись шляху Старобешеве-Кутейникове північніше селища Новокатеринівка. Водночас, саме до цього ж міста підтягувались залишки “південної” колони…
Перші хвилини після виходу з Іловайську. Докучаївськ.
9.40 ранку, 29 серпня 2014.
Фото: Маркіян Лисейко
Наша машина після виходу з “зеленого” коридору. За кермом Макс Левін, фотограф LB.ua.
Фото: Маркіян Лисейко
На місці розстрілу українських військових у зеленому коридорі, неподалік Новокатеринівки.
Вересень 2014 року.
Фото: Анатолій Бойко
На місці розстрілу українських військових у зеленому коридорі, неподалік Новокатеринівки.
Вересень 2014 року.
Фото: Анатолій Бойко
загинуло за час Іловайської операції
250
загинуло лише при виході із зеленого коридору
400
було поранено
300
потрапили в полон
Згідно з даними Національного військово-історичного музею та Офісу генпрокурора, за весь час Іловайської операції 6 серпня — 31 серпня загинуло 368 українських військових, понад 250 — при виході з коридору 29 серпня 2014 року. Понад 400 бійців було поранено, близько 300 — потрапили в полон. Близько двох десятків осіб роками вважалися зниклими безвісти. Українських захисників тоді розстріляли разом із полоненими російськими військовослужбовцями, які теж виходили в колоні і мали стати гарантією дотримання умов “коридору” росіянами.
Це цифри, які свідчать лише про одну бойову операцію за десять років війни... Та, на жаль, бійців, які вижили після Іловайська й так званого “зеленого коридору”, теж складно назвати “щасливцями”. Надалі, досвід пережитого змінив їхнє життя назавжди. Одним з найпоширеніших наслідків серед тих, хто вижив, був посттравматичний розлад. Спогади про бойові дії, втрата побратимів і обман про “зелений коридор” – поверталися у нічних кошмарах, проявлялися у вигляді тривожності та депресії. Багато бійців також вийшли з Іловайська з численними фізичними травмами. Йдеться про втрати кінцівок, погіршення роботи різних органів та інші серйозні ушкодження. Ще хтось пережив російський полон, зазнавши фізичного та психологічного насильства, тортур і морального тиску.
Окремий досвід втрати проживали і рідні загиблих. Багатьох захисників тривалий час не вдавалось ідентифікувати, а хтось так і не зміг повірити у загибель найріднішого…
Іловайська операція дійсно стала переломним моментом у війні на сході України. Військові, психологічні, політичні та соціальні наслідки цієї трагедії — залишили глибокий слід у пам’яті українського народу. На жаль, багато бійців, що тоді вижили — загинули згодом, або вже під час повномасштабної війни… З 2022 року усі українці й світова спільнота остаточно побачили, що росіяни не зупиняються, а історичні сценарії повторюються. Однак, Україна також історично завжди боролась. Тож єдиний варіант — так само продовжувати відстоювати своє. Адже наша боротьба — це право жити у своїй вільній країні. Сьогодні — це також продовження справи вже полеглих.
Людина на землі живе доти, поки про неї пам’ятають. Так само історія живе доти, поки її хтось зберігає.
Рядовий поліції
Мазур
Павло Валерійович
12
1
1979
29
VIII
2014
Сержант
Кравцов
Роман Анатолійович
26
XII
1979
29
VIII
2014
Солдат резерву
Шевчук
Андрій Сергійович
4
1V
1979
29
VIII
2014
Солдат резерву
Ушаков
Едуард Анатолійович
13
XI1
1990
29
VIII
2014
Старший лейтенант
Гунько
Володимир Васильович
23
Iv
1989
31
VII
2022
Солдат
Васін
Михайло Валентинович
18
1
1975
29
VIII
2014
Сержант
Баляба
Андрій Олександрович
4
V
1982
30
III
2022
Солдат резерву
Пугачов
Павло Анатолійович
20
V1I
1992
31
VIII
2014
Старший солдат
Франчук
Зорян Васильович
7
1V
1978
12
V
2023
Прапорщик резерву
Романенко
Олександр Трохимович
19
VI1
1960
19
VIII
2014
Абашин Герман Едуардович
✢
Аксененко Олег Олександрович
✢
Алексанич Олег Іванович
✢
Андріюк Євген Олександрович
✢
Антонов Вадим Віталійович
✢
Ар'янов Сергій Сергійович
✢
Атаманчук Роман Віталійович
✢
Бадіченко Станіслав Сергійович
✢
Бакка Олексій Вікторович
✢
Балагланов Павло Юрійович
✢
Баланчук Олексій Олександрович
✢
Банас Юрій Олександрович
✢
Баранов Роман Олександрович
✢
Батраченко Руслан Володимирович
✢
Безручак Андрій Іванович
✢
Безщотний Юрій Володимирович
✢
Бережний Юрій Олександрович
✢
Береза Роман Віталійович
✢
Березовий Микола Вікторович
✢
Беца Ігор Миколайович
✢
Білець Петро Васильович
✢
Білий Василь Іванович
✢
Білінський Зорян Михайлович
✢
Бірюков Роман Ростиславович
✢
Бойко Юрій Миколайович
✢
Бондарчук Олег Вікторович
✢
Борищак Олексій Андрійович
✢
Бризгайло Сергій Володимирович
✢
Брик Дмитро Юрійович
✢
Брус Тарас Романович
✢
Бугайчук Сергій Анатолійович
✢
Василюк Олександр Анатолійович
✢
Васін Михайло Валентинович
✢
Ващишин Олег Анатолійович
✢
Вовченко Олег Павлович
✢
Войчук Олександр Анатолійович
✢
Волков Микола Васильович
✢
Волкотруб Віталій Юрійович
✢
Воронов Сергій Євгенович
✢
Габчак Іван Миколайович
✢
Гажур Олександр Анатолійович
✢
Ганя Іван Іванович
✢
Гарасимчук Ігор Степанович
✢
Гладков Андрій Валерійович
✢
Голіцин Дмитро Сергійович
✢
Головчак Сергій Володимирович
✢
Гончаренко Василь Володимирович
✢
Горай Олексій Зигмундович
✢
Горобинський Олександр Сергійович
✢
Горячевський Олександр Олександрович
✢
Грачов Олексій Георгійович
✢
Гребінський Олег Вільямович
✢
Громовий Денис Володимирович
✢
Гребінський Олег Вільямович
✢
Губа Яків Миколайович
✢
Гуменюк Микола Олександрович
✢
Данилевич Роман Миколайович
✢
Данів Михайло Богданович
✢
Дем'яник Сергій Валерійович
✢
Денщиков Андрій Анатолійович
✢
Деребченко Андрій Васильович
✢
Деркач Олександр Петрович
✢
Джадан Іван Миколайович
✢
Джевага Сергій Олександрович
✢
Дзингель Денис Андрійович
✢
Діллер Роман Олександрович
✢
Дмитренко Віктор Іванович
✢
Долгов Ігор Олександрович
✢
Древаль Олексій Вікторович
✢
Дремлюх В'ячеслав Анатолійович
✢
Дрьомін Андрій Сергійович
✢
Дятлов Сергій Володимирович
✢
Дубовик Руслан Вікторович
✢
Дудка Юрій Андрійович
✢
Д'ячков Юрій Анатолійович
✢
Дятлов Сергій Володимирович
✢
Ємельяненко Ігор Володимирович
✢
Єсипок Андрій Анатолійович
✢
Єщенко Віктор Васильович
✢
Єщенко Віктор Васильович
✢
Жабінець Олександр Михайлович
✢
Жайворонок Богдан Сергійович
✢
Жеков Максим Петрович
✢
Журавленко Андрій Анатолійович
✢
Заграничний Валентин Анатолійович
✢
Засєкін Вадим Олександрович
✢
Затилюк Олексій Олександрович
✢
Зелінський Василь Аркадійович
✢
Зелінський Гавриіл Вікторович
✢
Зранко Дмитро Олексійович
✢
Івкун Василь Дмитрович
✢
Ілляшенко Віктор Володимирович
✢
Ільгільдінов Дмитро Фарідович
✢
Ільяшенко Роман Ігорович
✢
Іонов В'ячеслав Анатолійович
✢
Іщук Володимир Степанович
✢
Кабалюк Дмитро Васильович
✢
Калакун Віталій Анатолійович
✢
Каліберда Артем Миколайович
✢
Калінін Сергій Володимирович
✢
Камаганцев Анатолій Валерійович
✢
Карабінович Андрій Михайлович
✢
Карбан Дмитро Сергійович
✢
Карасик Олександр Іванович
✢
Карнаух Віктор Вікторович
✢
Карпенко Олександр Григорович
✢
Катанов Віктор Володимирович
✢
Катрич В'ячеслав Степанович
✢
Кириєнко Юрій Володимирович
✢
Кирилов Антон Сергійович
✢
Кифоренко Борис Борисович
✢
Кіктенко Гордій Олексійович
✢
Кіпішинов Геннадій Юрійович
✢
Клевчук Іван В'ячеславович
✢
Клименко Євген Олександрович
✢
Ковальов Владислав Вікторович
✢
Ковєшніков Сергій Іванович
✢
Коломієць Віталій Валентинович
✢
Комаров Ігор Олексійович
✢
Комісар Володимир Юрійович
✢
Конопацький Сергій Васильович
✢
Король Віталій Вікторович
✢
Королюк Андрій Петрович
✢
Косовчич Юрій Іванович
✢
Костюк Віталій Валерійович
✢
Костюк Володимир Миколайович
✢
Котовий Сергій Феліксович
✢
Коцюк Руслан Володимирович
✢
Кравцов Роман Анатолійович
✢
Крепець Леонід Петрович
✢
Кривенко Максим Ігорович
✢
Куденьчук Іван Миколайович
✢
Кузяков Артем Володимирович
✢
Кузьма Микола Володимирович
✢
Кузьмін Дмитро Вікторович
✢
Куліченко Володимир Миколайович
✢
Курносенко Микола Юрійович
✢
Курочка Анатолій Михайлович
✢
Курука Сергій Іванович
✢
Куценов Олександр Сергійович
✢
Кушіль Олександр Дмитрович
✢
Кушнір Ігор Миколайович
✢
Лавошник Юрій Миколайович
✢
Лавренчук Юрій Васильович
✢
Лепетюха Василь Васильович
✢
Литвинський Юрій Олексійович
✢
Лихогруд Андрій Григорович
✢
Лихогруд Андрій Григорович
✢
Ліщинський Станіслав Сергійович
✢
Лобов Дмитро Олексійович
✢
Лобжин Олександр Володимирович
✢
Логвиненко Василь Васильович
✢
Ложешніков Володимир Іванович
✢
Лотоцький Олег Михайлович
✢
Лучук Роман Олександрович
✢
Ляшук Максим Володимирович
✢
Мазур Павло Валерійович
✢
Макаренко В'ячеслав Володимирович
✢
Маламуж Олександр В'ячеславович
✢
Малиш Віталій Васильович
✢
Мартьянов Дмитро Андрійович
✢
Марфіч Михайло Васильович
✢
Марченко Денис Миколайович
✢
Матущак Юрій Віталійович
✢
Милащенко Василь Олексійович
✢
Мирошниченко Олександр Іванович
✢
Михальчук Віктор Олексійович
✢
Міщишин Віталій Анатолійович
✢
Момотюк Дмитро Володимирович
✢
Мордюк Микола Олександрович
✢
Москаленко Володимир Васильович
✢
Мостика Андрій В'ячеславович
✢
Мостика Андрій В'ячеславович
✢
Мотичак Роман Миколайович
✢
Набєгов Роман Валерійович
✢
Назаренко Дмитро Анатолійович
✢
Назаренко Дмитро Миколайович
✢
Нечепуренко Костянтин Володимирович
✢
Нещерет Сергій Анатолійович
✢
Ніколенко Анатолій Володимирович
✢
Ністратенко Сергій Олександрович
✢
Обидєнніков Ярослав Миколайович
✢
Ольховський Андрій Олексійович
✢
Омелянюк Андрій Васильович
✢
Оніщук Юрій Віталійович
✢
Ончуров Сергій Олександрович
✢
Остроушко Денис Валерійович
✢
Павляшик Микола Анатолійович
✢
Пазин Тарас Іванович
✢
Палига Володимир Михайлович
✢
Панченко Дмитро Миколайович
✢
Паславський Марк
✢
Пасічник Олександр Валерійович
✢
Пелипенко Дмитро Миколайович
✢
Петихачний Леонід Михайлович
✢
Петренко Павло Іванович
✢
Петров Євген Анатолійович
✢
Петров Сергій Олександрович
✢
Пешков Олег Анатолійович
✢
Письмений Ілля Леонідович
✢
Погорілий Віктор Сергійович
✢
Польський Дмитро Олександрович
✢
Помінкевич Сергій Петрович
✢
Попель Андрій В'ячеславович
✢
Посполітак Андрій Васильович
✢
Потапчук Станіслав Володимирович
✢
Пошедін Максим Віталійович
✢
Потапчук Станіслав Володимирович
✢
Приходько Володимир Володимирович
✢
Прокоп'єв Євген Вікторович
✢
Прокуратов Максим Борисович
✢
Прохоров Микола Олександрович
✢
Пугач Ігор Володимирович
✢
Пугачов Павло Анатолійович
✢
Пушкарук Володимир Сергійович
✢
Ревуцький Артем Михайлович
✢
Ровенський Дмитро Олександрович
✢
Романенко Олександр Трохимович
✢
Романов Федір Анатолійович
✢
Романцов Ігор Сергійович
✢
Русін Андрій Миколайович
✢
Рябов Руслан Костянтинович
✢
Ряженцев Сергій Геннадійович
✢
Савченко Василь Іванович
✢
Савченко Роман Михайлович
✢
Савчук Андрій Вікторович
✢
Сагайдак Юрій Михайлович
✢
Саксін Андрій Михайлович
✢
Салівончик Руслан Сергійович
✢
Самосадов Олександр Сергійович
✢
Сацюк Олександр Миколайович
✢
Світличний Олександр Григорович
✢
Севостьянчик Дмитро Олександрович
✢
Семеніщенков Олександр Анатолійович
✢
Сергєєв Олексій Віталійович
✢
Сивий Олександр Анатолійович
✢
Сидоренко Сергій Іванович
✢
Сінько Ярослав Олегович
✢
Снітко Андрій Володимирович
✢
Слободянюк Роман Олександрович
✢
Сокуренко Роман Олександрович
✢
Соловйов Роман Юрійович
✢
Солодовник Євген Олегович
✢
Сороковий Олександр Анатолійович
✢
Співачук Олександр Володимирович
✢
Столярчук Мирослав Станіславович
✢
Сторчеус Руслан Олександрович
✢
Стрюков Владислав Геннадійович
✢
Сухенко Максим Володимирович
✢
Сухомлин Дмитро Олександрович
✢
Тафійчук Сергій Володимирович
✢
Тарасюк Олексій Васильович
✢
Тимощук Кирило Володимирович
✢
Тімошенков Дмитро Сергійович
✢
Ткачук Сергій Андрійович
✢
Ткаченко Ігор Юрійович
✢
Толкачов Віталій Михайлович
✢
Томілович Денис Григорович
✢
Трофімов Олексій Володимирович
✢
Троценко Ігор Анатолійович
✢
Троценко Максим Миколайович
✢
Ульяницький Олег Миколайович
✢
Усс Степан Миколайович
✢
Ушаков Павло Геннадійович
✢
Халус Руслан Петрович
✢
Харченко Євген Борисович
✢
Харченко Роман Олегович
✢
Хіньов Ігор Павлович
✢
Ходак Віктор Григорович
✢
Хомчук Олег Васильович
✢
Хорольський Антон Петрович
✢
Цедік Антон Ігорович
✢
Цибенко Віктор Миколайович
✢
Цуркан Дмитро Володимирович
✢
Чернов Олександр Олександрович
✢
Чижов Юрій Миколайович
✢
Чолокян Артур Ашотович
✢
Чорний Сергій Миколайович
✢
Шахник Євген Юрійович
✢
Швець Михайло Олександрович
✢
Шевченко Володимир Олексійович
✢
Шевчук Сергій Іванович
✢
Шилік Анатолій Вікторович
✢
Шиян Андрій Вікторович
✢
Шкарівський Сергій Олександрович
✢
Шмалій Валерій Олександрович
✢
Шолуха Віктор Григорович
✢
Шумейко Микола Миколайович
✢
Юрковець Ігор Володимирович
✢
Яковець Роман Михайлович
✢
Яковець Роман Михайлович
✢
Яковлев Олег Миколайович
✢
Яровий Володимир Валентинович
✢
Ярмолюк Олександр Петрович
✢
Ясногор Сергій Володимирович
✢
Карпенко Геннадій Григорович
✢
Мельничук Євген Анатолійович
✢
Татомир Володимир Степанович
✢
Наумов Вадим Олександрович
✢
Лифар Анатолій Петрович
✢
Розуменко Артем Олександрович
✢
Графа Олександр Іванович
✢
Ус Артем Володимирович
✢
Голяновський Руслан Вікторович
✢
Мельник Валерій Ігорович
✢
Пацино Дмитро Вікторович
✢
Перепічка Олег Григорович
✢
Грицик Роман Васильович
✢
Мочалов Олександр Ігорович
✢
Палій Олександр Володимирович
✢
Коваленко Олег Миколайович
✢
Ільїн Віталій В'ячеславович
✢
Тітенко Володимир Олегович
✢
Тарасюк Богдан Володимирович
✢
Тарасюк Олег Андрійович
✢
Придатко Дмитро Миколайович
✢
Колдунов Єгор Олександрович
✢
Погорєлов Михайло Анатолійович
✢
Буравчиков Олексій Юрійович
✢
Балакшей Микола Миколайович
✢
Шевчук Андрій Сергійович
✢
Зінченко Олексій Володимирович
✢
Красов Дмитро Володимирович
✢
Корнафель Євген Вадимович
✢
Усенко Володимир Всеволодович
✢
Вільковський Володимир Вікторович
✢
Вовненко Богдан Володимирович
✢
Глуходід Олександр Вікторович
✢
Ляшко Андрій Андрійович
✢
Романов Іван Валентинович
✢
Федчишин Анатолій Миколайович
✢
Створіть вічну сторінку спогадів про людину, яка вам була близька. Збережіть спогади для майбутніх поколінь
Створити сторінку памʼяті
Шрифт:
UAF Memory
Фото:
afterilovaisk.com
Макс Левін, Маркіян Лисейко, Анатолій Бойко, Георгій Тихий, Максим Дондюк
